– Вірно. Напевно, доводилося сидіти раніше?
Харрі прикурив, став навшпиньки, підчепив кришку сигналізації й вийняв батарею.
– А правила із цього приводу що говорять? – їдко поцікавився Свен Сівертсен.
– Не пам’ятаю. Сигарету?
– Що це? Трюк із хорошим поліцейським?
– Ні, – всміхнувся Харрі. – На вас так багато матеріалу, Сівертсене, що навіть комедію ламати не доведеться. Нам не потрібні подробиці, не потрібний труп Лісбет Барлі, не треба ніякого визнання. Нам, Сівертсене, навіть допомога ваша без потреби.
– Навіщо ж ви прийшли?
– Із цікавості. У нас тут глибоководний промисел, і мені стало цікаво, хто цього разу попався мені на гачок.
Сівертсен невесело реготнув:
– У вас багата фантазія, інспекторе Холе, але я вас розчарую. Може, і здається, що ви спіймали велику рибу, а на ділі рваний черевик.
– Будь ласка, говоріть тихіше.
– Боїтеся, що нас почують?
– Просто зробіть, як я кажу. Ви здаєтеся дуже спокійним для людини, яку щойно заарештували за чотири вбивства.
– Я не винуватий.
– Гм… Дозвольте мені коротко змалювати вам ситуацію, Сівертсене. У вашій валізі ми знаходимо червоний діамант. Такі, прямо скажемо, на дорозі не валяються, і саме такі були знайдено на кожній із жертв. Плюс до цього «ческа збройовка», порівняно рідкісна зброя для Норвегії, але саме з такого пістолета вбили Барбару Свендсен. Ви у свідченнях заявили, що в ті дні, коли здійснювалися вбивства, ви були в Празі. Ми перевірили авіакомпанії і з’ясували, що на кожну з п’яти дат – включаючи вчорашню – у вас припадав короткий візит в Осло. Як у вас з алібі на п’яту годину, Сівертсене?
Свен Сівертсен мовчав.
– Я подумав. І вирішив, що не так уже ви не винуваті, Сівертсене, – сказав Харрі.
– Мені байдуже, що ви думаєте, Холе. Що ще вам од мене треба?
Не відходячи від стіни, Харрі сів навпочіпки:
– Ви знайомі з Томом Волером?
– З ким?
Харрі витримав паузу, випустив дим під стелю. Судячи з обличчя, Свен Сівертсен невимовно втомився. Раніше Харрі зустрічав убивць із непробивним черепом і душею тремтячою, немов желе. І таких відморозків, у яких і всередині була непробивна кістка. Йому стало цікаво, до якого типу відноситься цей екземпляр.
– Сівертсен, не прикидайтеся, ніби не пам’ятаєте імені того, хто вас заарештовував, а потім допитував. Я запитую, чи були ви з ним знайомі раніше? – Харрі помітив, як напружилося на секунду обличчя у його співрозмовника. – Раніше вас судили за контрабанду. На тій зброї, що знайшли у вас у валізі, й на інших пістолетах є особливі сліди. Їх залишає машинка, яку використовують, аби сточувати серійні номери. Такі ж сліди останніми роками ми нерідко знаходили на незареєстрованих зразках, знайдених в Осло. Ми вважаємо, що за цим стоїть добре законспірована організація контрабандистів.
– Цікаво.
– Ви перевозили зброю для Волера, Сівертсене?
– Ух, ви що, і цим займаєтеся? – Свен Сівертсен навіть не моргнув, але на лобі набубнявіли крапельки поту.
– Жарко, Сівертсене?
– Терпимо.
– Гм… – Харрі підвівся і підійшов до мийки. Стоячи до Сівертсена спиною, він дістав із полиці пластиковий стаканчик і відкрив воду. – Знаєте що, Сівертсен? Я ж про це і не подумав би, якби колега не розповіла мені про те, як Волер вас заарештовував. Тоді я згадав, як він відреагував на ваше ім’я, коли я передавав відомості, здобуті Беатою Льонн. Він зазвичай з біса уміло тримає себе в руках, а тут раптом зблід і на якусь мить застиг, ніби не міг поворушитися. В той момент я вирішив: це він зрозумів, що нас провели, й у нас ще один труп на підході. Але коли Льонн розповіла про два пістолети Волера і про те, як він кричав, щоб ви перестали в нього цілитися, до мене почало доходити. Ні, злякався він не нового вбивства, а, як я вже сказав, вашого імені. Він його пам’ятав. Ви ж один із його кур’єрів. І Волер, зрозуміло, зміркував: якщо вас звинуватять у вбивстві, все тут же випливе назовні: зброя, якою ви користувалися, причина ваших частих поїздок в Осло, всі ваші зв’язки. Суддя, може, навіть скостив би вам термін за сприяння слідству. Тому він вирішив вас пристрелити.
– Пристре…
Харрі наповнив стаканчик водою, розвернувся й підійшов до Свена Сівертсена. Поставив воду на підлогу і зняв із нього наручники. Сівертсен потер зап’ястки.
– Випийте, – сказав Харрі. – Потім я дам вам покурити і знову надіну наручники.
Свен не квапився виконувати сказане. Харрі подивився на годинник. Залишалося ще хвилин тридцять.
– Ну ж, Сівертсене!
Свен схопив стаканчик, закинув голову і випив усе до дна, не зводячи очей із Харрі.