… А коли прохач, згинаючись в поклонах, щез поза дверима, пан начальник подиктував секретарці:
— Панно Неллі, допишіть там, на заяві: „Прохачеві відмовлено”.
— Тааак? — здивувалася панна Неллі і високо підняла підмальовані брови.
— А так, так!.. Бо то ніколи не можна бути певним, що людину, яка розпечатала 3.549 чужих листів, не скортить колись розпечатати 3.550-ий.
МАЙЖЕ КРИМІНАЛЬНА ІСТОРІЯ
Поліцист Іван Нерухливий виструнився перед паном командантом Таборової Поліції, вп’ялив у нього визвірені очі, якби хотів проковтнути свойого зверхника і службово звітував:
— Пане команданте, голошу слухняно жи маю вам щось дуже важне сказати!
— Ну?
— Пан радник Шишка — злодій!
— Що, що?..
— Кажу, жи пан радник Шишка злодій. Вони крадуть!
— Що крадуть?
— Зеленину друть на грядках… Салату, редьківцю, ци там різнородну тримбульку, на що попадуть.
Пан командант схопився з крісла, звичним рухом підтягнув ремінь, якого й так не обтяжувала жадна пальна зброя і зразу накрив поліциста мокрим рядном:
— Нерухливий, чи ви з дуба впали? Пан радник Шишка, така висока фіґура — голова Таборового Суду — обкрадає грядки? Говорите кат-зна що! Спочинь!
Поліцист відставив копито на „спочинь” і безрадно розложив руки:
— Пане команданте, жи вони фіґура, це я дуже добре знаю, але що злодій то я теж можу присягнути. Я їх спіймав на гарячому.
— Справді?
— А бим сконав!
— Подайте факти!
— Вже даю, пане команданте!.. Отож стою вчора на варті біля магазину Суспільної Опіки та й так, зразу, нічого собі, ніби — все в порядку. Десь так, по одинадцятій, Пилипко, що мав службу при вході, замкнув браму, потім ще гімназистки трохи ґзилися з студентами, потім театральники верталися з проби, а під сороківкою грали на патефоні, а далі все втишилося. Коло півночі, стало мене гей би злегенька морити на сон, та я зараз припімнув собі, що я в службі, скурив одну цигарку з „динаміту” і зразу дрімота відпала!
— Ну, ну, — перебив його на тому слові командант. — Не дуже то я хочу вірити, щоб вона так зразу від вас відступила. Вже я вас знаю, сонні лицарі, вам не першина на службі спати!
— А бим сконав, щом не спав! — заклинався ревний сторож публічної безпеки.. — А коли, навіть, непричком, і задрімав, то хіба так, гей той комар, на чверть секунди. — Аж чую — коло третьої брами першого бльоку немов би хтось чалапнув! Потім якесь куце, грубе, в довгій опанчі, висунулось з брами, звітрило повітря, як той дик, зиркнуло сюди-туди і назад сховалося… Ов, міркую, справа підозріла, треба бути в поготові!.. Причаївся я за муром та й вобсервую, що буде далі. Бачу — підозрілий тип знову виткнув лепетину, звітрив, що люфт є фрай, набрався відваги і суне попри мур просто на мене!
— І ви докладно пізнали, що це був радник Шишка?
— Мається розуміти! Та й то не жадна штука було їх розпізнати, коли вони, отак, трохи не обтерлися біля мене, тільки, що вони мене не бачили, бо я був замаскований, а вони стояли на фронті. Мали на собі тую мантлину, що в ній завжди йдуть до уряду, ковнір підняли високо на шторц, так, що твару не було видно лише боса голова світилася до місяця як таріль, виглянсований „Сідолем”. А під пахою тримали тую торбу, що з нею пані радничиха що п’ятниці їде на мінянку…
— Ну, ну, і що далі?
— Пересунулись, гей той дух попід перший бльок, коло паки з сміттям пристановились за потребою, а, потім, як той партизан під скорострільним вогнем, — як дадуть нурка з першого під другий, а там попри кухню, ґараж і стайні — як шурнуть в городи, аж луна за ними пішла! Вони вперед, а я крок-у-крок слідом за ними так, щом усе точнісінько завважив: як карабкалися через пліт, чув’ям, навіть, як сопіли, потім бачив, як сиділи на грядках, дерли зеленину та складали на купки, і, як, опісля, верталися додому з повною торбою… А рано-вранці, самі знаєте, була зголошена поважна крадіж: пані Мальованій видер хтось пів-грядки цибулі, а пані Питльованій знівечив салату!
В канцелярії залягла глибока тиша. Поліцист Нерухливий уже давно скінчив своє звітування, а пан командант ще далі сидів за бюрком у мовчазній задумі, стиснувши обіруч обважніле від дум чоло, немов би саме, в цій хвилині розплутував якусь, страшенно замотану кримінальну аферу, достойну того, щоб нею поцікавився сам Пінкертон, або й навіть Шерлок Голмс.
Врешті пан командант підвівся і довірливо поклав долоню поліцистові на плече:
— Друже Нерухливий, справа є дуже серйозна! Радник Шишка — це не перший з краю хлоп-перевесло, а перзона ґрата, до того ж він очолює супротивну партію і я не бажав би собі, щоб опозиція гавкала на мене, що я використовую свою владу для поборювання політичних противників. Покищо мусимо зберегти в цій справі абсолютну мовчанку! Службова таємниця, зрозуміло?