— Ні… дякую, я вже задихалася… я вже ні до чого…
Меценас шармантно цілує її руку:
— Ну, що ви, золотко моє, та ж ви так легко ходите, як та мала Заклинська! Пізнати добру школу — Перемиський Інститут! Всі інститутки танцювали, як богині.
— Пригадалися давні часи…
— Красні часи, прошу я вас, красні часи! Гей… інакше було життя, інший дух, інша епоха. Пригадуєте собі, тоді, в Глубічку Великім, коли я перший з вояків попросив вас до танцю?..
— Це було тоді, як зажурились Стрільці Січовії, бо… Збруч-річку проходили…
— І за тиждень перейшли, прошу я вас! Тиждень після того, як наша штабова сотня робила прощальні вечерниці в гостинних покоях о. декана Білинського…
— Не забувайте, що того пам’ятного вечора сталася ще одна важлива подія!
— Ну, ну?
— Один молодий хорунжий освідчився наймолодшій панні Білинській.
— От, іменно, що хорунжий, золотко моє! Точно, як стоїть в стрілецькій творчості: або хорунжий, або поручник, інших ранг ці пани з Пресової Квартири не признавали. Але, подумайте, що за фантазія була в такого джуса: з помпою, з квітами, з серенадою освідчатися такій малій… —
— Перепрошую вас, я вже була тоді велика панна: скінчила дванадцять років!
— О, пардон! Як так, то вибачте, велика панно!.. І справді — ви були тоді, як на ваш вік, дуже поважна особа!
— А найцікавіше, що ви робили собі з того забаву, а я потрактувала тоді ваші освідчини зовсім поважно… По-дитячому поважно, розуміється… І дуже, потім, переживала це перше „розчарування” мойого життя.
— Гай-гай!.. Дивні діла Твої, Господи! Як воно, все ж таки, чудно якось складається: тоді, коли я освідчався вам на жарт, то ви потрактували мої освідчини серйозно, а коли, десять літ пізніше, я освідчився вам насправді… —
Пані Ольга тихим голосом:
— Пане Михайле, ви знову викликаєте тіні минулого…
— Рація, не треба. Пардон, золотко моє. Більше не буду. (Встав, закурив).
— Я хотіла б тільки сказати, що і другі ваші освідчини я трактувала поважно, навіть дуже поважно… але тоді була змінена ситуація… Ви розумієте — я вже була тоді по слові з моїм чоловіком, коли, ви, несподівано, вернулися з-за кордону, зі студій, і…
Меценас кладе свою руку на її долоню:
— Все в порядку, золотко моє, я ніколи не робив та й тепер не думав робити вам закидів з цього приводу. Я розумію вас як і тоді розумів, що в такій ситуації ви не могли інакше поступити… Зрештою, ваш покійний чоловік, була прекрасна людина! Прекрасна людина!.. Ну, та ж мій кріґскамерад, рахувати, товариш з одної сотні! Знаменито грав фербля, завжди мене обгравав! А який віцман був!.. Пані Олю, знаєте що? Вихилім цей келих за все гарне, що було і минуло! (наливає вина).
— За молодість, яка не вернеться?..
— І якої не здоженеш вороними кіньми на калиновім мості!
Радіоприймач заграв танґо. Меценас подає руку пані Олі:
— Можу вас просити до танґа?
— Ой, ні, я того ніколи не танцювала.
— Хіба ж це танець? Звичайне пересування ногами. Я вас навчу!
— То вже пізно на науку…
— Ніколи не є пізно, золотко моє! (бере її в танець). Отак, сміло, відважно: раз-два-три, раз-два три! А що? Ну?..
Танцюють, Меценас стиха приспівує до такту, пані Ольга ніжно притулила голову до його грудей. В середині танку Меценас пристає, пильно вдивляється в очі пані Ольги:
— Ви знаєте, любко, що сказав один великий мудрець?
— Ні, слухаю.
— Сказав — до трьох разів штука!
— Це був справді великий мудрець…
— От, цікаве, що наступило б, коли б я ще третій раз освідчився вам?..
Пані Ольга ледве чутно:
— Справді цікаво…
Раптом — задзвонив телефон! Меценас стрепенувся і — розгубився в цьому моменті, не знає, що йому робити… Пані Ольга з посмішкою:
— Ну, хто тут бос?..
Меценас рішучим кроком підходить до стола, піднімає слухальце і каже владним голосом:
— Ти тепер — шарап!!
Кладе трубку з міною тріюмфатора…
НАРЕШТІ ВІДДЯЧИЛИСЬ!
Вже від непам’ятних часів мешкання панства Чабанів при Евню „С” не бачило такого достойного скупчення гостей. На той приклад, кум Соловій з Пасейку, був тут останній раз ще за прогібіції, коли в оцих скромних, чотирьох стінах зовсім задовільно працювала хитро законспірована горальня, або т. зв. „спікіза”. Але ж на Соловію далеко не вичерпувалась листа гостей: прийшла кума Текля з своїм росіяном, містер Татух із жінкою та з донькою, приїхала з Бейону Чабанишина сестра, Мері, не враховуючи кума Майка, що заскочив тільки на хвильку і мусів відійти, бо робив уночі.