Прим повідомила, що оголошені загальні збори. Повинні з’явитися всі — за винятком кількох осіб, які не можуть полишити відповідальні пости. Ми рушили до актової зали — величезної кімнати, яка з легкістю вміщувала тисячі людей. Мабуть, її будували для ще більшої кількості народу, яка збиралася тут до епідемії. Прим мовчки кивнула мені на жахливі наслідки тієї трагедії — на подзьобані віспинами тіла дорослих, на покручених дітей.
— Вони тут настраждалися, — мовила Прим.
Після того, що сталося сьогодні вранці, у мене й найменшої охоти не було співчувати Округу 13.
— Не більше, ніж ми в Окрузі 12, — мовила я.
В натовпі з’явилася мама, оточена гуртом пацієнтів у піжамах і халатах — з тих хворих, які були здатні пересуватися самотужки. Поміж них був і Фіней. Він здавався збентеженим, однак вигляд мав чарівний. У руках він тримав шматок мотузки сантиметрів тридцять завдовжки — закороткий для того, щоб зав’язати гарний вузол, і Фінеєві пальці автоматично зав’язували, теребили й розв’язували малесенькі вузлики, а погляд блукав довкола. Напевно, мотузка — це якась лікувальна методика. Наблизившись, я мовила:
— Привіт, Фінею.
Він навіть не помітив мене, тож я легенько штовхнула його ліктем, щоб привернути увагу.
— Фінею! Як ти?
— Катніс, — мовив він і схопив мене за руку. Гадаю, зрадів із того, що побачив знайоме обличчя. — Навіщо нас тут зібрали?
— Я сказала Коїн, що стану-таки Переспівницею. А натомість змусила її пообіцяти, що вона, якщо повстанці переможуть, забезпечить усім трибутам недоторканність, — пояснила я. — Вона має оголосити це перед усім населенням Округу 13, на очах багатьох свідків.
— А! Це добре. Бо я хвилювався за Енні. Боявся, що її слова можуть перекрутити, а тоді обізвуть її зрадницею, — мовив Фіней.
Енні. Ой! Я геть за неї забула.
— Не хвилюйся, я про все потурбувалася.
Швидко потиснувши Фінею руку, я рушила до сцени, яку встановили в кінці кімнати. Помітивши мене, Коїн відірвала погляд від своєї промови й здивовано звела брови.
— Слід іще внести в перелік Енні Кресту, — мовила я.
— Хто це? — президент ледь помітно насупилася.
— Це Фінеєва... — Хто? Я не знала, що сказати. — Це подруга Фінея Одейра. З Округу 4. Переможниця одних з Ігор. Коли арена вибухнула, її заарештували й забрали до Капітолія.
— А, та пришелепувата. Це зовсім не обов’язково, — сказала Коїн. — Зазвичай ми не караємо немічних.
Згадалася сцена, свідком якої я стала вранці. Я уявила Октавію, прикуту до стіни. Ми з Коїн по-різному розуміли слово «немічний». Однак я мовила:
— Ні? Тоді вам буде зовсім не важко додати її до списку.
— Гаразд, — мовила президент і записала ім’я Енні на аркуші паперу. — Хочеш піднятися на сцену, коли я звертатимуся до людей? — (Я заперечно похитала головою). — Так я і думала. Поквапся, якщо волієш загубитися в натовпі. Я вже починаю.
Я повернулася до Фінея.
В Окрузі 13 слова теж заощаджували. Коїн, попросивши уваги, одразу оголосила, що я погодилася стати Переспівницею за умови, що іншим переможцям — Піті, Джоанні, Енобарії та Енні — гарантують недоторканність, хай якої шкоди вони можуть завдати справі. Натовп заворушився, і до мене долинули невдоволені вигуки. Гадаю, ніхто й на мить не сумнівався в тому, що я стану Переспівницею. Тому, почувши, що ціна — помилування вірогідних ворогів, люди розізлилися. На мене звідусіль кидали ворожі погляди, але я намагалася не звертати уваги.
Президент зачекала кілька хвилин і, як завжди жваво, провадила. От тільки сказала вона дещо нове для мене:
— У свою чергу, солдат Евердін пообіцяла присвятити себе загальній меті. А це означає, що ухиляння від справи, замислене чи скоєне, трактуватиметься як розірвання договору. Недоторканність буде знято, і долю чотирьох переможців вирішуватиме суд Округу 13. Так само, як і долю солдата Евердін. Дякую за увагу.
Іншими словами, якщо я відступлюся, нам усім кінець.