Біла фіранка, яка відділяла мене від ліжка іншого пацієнта, раптом відсунулася вбік, і на мене подивилася Джоанна Мейсон. Спочатку я злякалася, адже на арені вона напала на мене. А тоді я нагадала собі, що вона зробила це для того, щоб урятувати мені життя. Такий був план у повстанців. Але все одно це не означає, що вона не зневажає мене. Може, вона допомогла мені, просто щоб насолити Капітолію.
— Я жива, — мовила я хрипко.
— Ще б пак, дурило, — Джоанна підійшла та всілася на моє ліжко, матрац стрибнув, і мене прошив біль. Збагнувши, що зробила мені боляче, Джоанна посміхнулася, і я зрозуміла, що радісної сцени возз’єднання не буде. — Досі трохи болить? — швидким професійним рухом вона витягнула крапельницю з морфлієм із моєї руки і приєднала до голки, яка стирчала з її власної вени. — Кілька днів тому мені зменшили дозу. Бояться, що я стану морфліністкою, як ті двоє з Округу 6. Коли на обрії все було чисто, я трохи зичила в тебе. Ти ж не проти?
Чи я проти? Як я могла бути проти, якщо після Червоної чверті Джоанну мало не закатував до смерті президент Снігоу? Просто не маю на це права, і вона чудово це знає.
Щойно морфлій потрапив у кров, Джоанна полегшено зітхнула.
— А може, ці двоє з Округу 6 не такі й дурні. Затуманили собі голову морфлієм — і гайда розмальовувати себе квітами. Не таке уже й погане життя. В будь-якому разі краще, ніж у нас.
За пару тижнів моєї відсутності вона набрала кілька фунтів. На голеній голові виросло коротеньке волосся, затуляючи більшість шрамів. Але якщо вона краде мій морфлій, значить, не все так добре — їй боляче.
— Щодня до мене ходить психолог. Має, так би мовити, допомогти мені одужати. Так ніби чоловік, який провів усе життя в цій заячій норі, здатен мене вилікувати. Повний ідіот. Щонайменше двадцять разів за розмову нагадує мені, що я в безпеці.
Я вичавила з себе посмішку. Справді дурість таке казати колишньому переможцю Голодних ігор. Так ніби бути в безпеці взагалі можливо.
— А як ти, Переспівнице? Почуваєшся в цілковитій безпеці?
— О так. Почувалася, поки мене не підстрелили, — мовила я.
— Та годі тобі. Та куля нізащо в світі не дістала б тебе. Цинна все передбачив, — сказала вона.
Я подумала про шари захисної тканини, з якої був зроблений костюм Переспівниці. Але біль не міг взятися нізвідки.
— А зламані ребра?
— Ні. Просто синці. А ще в тебе розрив селезінки. Її неможливо зашити, — Джоанна байдуже махнула рукою. — Однак не хвилюйся, вона тобі не конче потрібна. А якби й була потрібна, то для тебе б обов’язково знайшли селезінку, чи не так? Завдання всіх і кожного — вберегти тебе від смерті.
— Саме через це ти ненавидиш мене? — запитала я.
— Частково, — визнала вона. — Я тобі трохи заздрю. А ще я вважаю тебе нестерпною. Драма в особистому житті, готовність пожертвувати собою заради інших... І головне, це ж не награне, а це ще гірше. Можеш сприймати це за особисту образу.
— Переспівницею мала бути ти. Тобі б не довелося диктувати промови, — сказала я.
— Твоя правда. Але я нікому не подобаюся, — мовила вона.
— Однак тобі довірилися. Коли треба було витягнути мене з арени, — нагадала я. — І ще тебе всі бояться.
— Може, тут. Але не в Капітолії. Капітолій — ось кого зараз усі бояться.
У дверях з’явився Гейл, і Джоанна обережно витягнула крапельницю зі своєї руки і встромила у мою.
— Твій кузен не боїться мене, — прошепотіла вона, немов по секрету. А тоді зіскочила з мого ліжка й рушила до дверей; проходячи повз Гейла, вона штовхнула його стегном. — Чи не так, чудовий мій?
До нас іще довго долинав її гортанний сміх.
Гейл узяв мене за руку, а я вигнула брову.
— Ще й як боюся, — промовив він самими губами.
Я хотіла засміятися, а натомість поморщилася.
— Тихше, — Гейл погладив мене по обличчю, і біль потроху відступив. — Припиняй шукати собі неприємності на голову.
— Ага. Але ж це не я підірвала гору, — відповіла я.
Замість відсторонитися, він нахилився ще ближче до мене.
— Ти вважаєш мене безсердечним.
— Ні, я знаю, що ти не такий. Але не можу просто відмахнутися від того, що сталося, — мовила я.
Тепер він нетерпляче відсторонився.
— Катніс, скажи, невже не байдуже, як знешкодити ворога: підірвати його в копальні чи збити в небі стрілою Біпера? Результат той самий.
— Не знаю. В Окрузі 8 нас обстрілювали. Шпиталь бомбардували, — мовила я.