— Тому що останні два інтерв’ю з Цезарем Флікерменом знімали в резиденції президента Снігоу. Плутарх вважає, що Піта буде нам за гіда, оскільки того району Капітолія ми майже зовсім не знаємо.
Мені хотілося спитати Кресиду, чому вона заради мене зважилася на таку брехню, чому вона допомагає мені у справі, на яку я сама себе призначила, однак зараз був не час.
— Рушаймо! — мовив Гейл. — Я з Катніс. Якщо хочете, можете повертатися назад у табір. Але звідси слід забиратися якнайшвидше!
Гомс відчинив комірчину й перекинув непритомного Піту собі через плече.
— Я готовий.
— А Богз? — запитала Ліг 1.
— Ми не можемо взяти його з собою. Він би зрозумів, — мовив Фіней, а тоді зняв із Богза автомат і повісив собі на плече. — Веди нас, солдате Евердін.
Я й гадки не мала, що таке бути командиром. Звірилася з «Голо», намагаючись зорієнтуватися. Воно було ввімкнене, хоча з моїм щастям я б зовсім не здивувалася, якби прилад зламався. У мене не було часу тиснути на кнопки і з’ясовувати, як він працює.
— Я не знаю, як ним користуватися. Богз сказав, що ви мені допоможете, — мовила я до Джексон. — Сказав, що я можу на вас розраховувати.
Джексон скривилася, взяла «Голо» та ввела команду. В повітрі з’явилася голограма перехрестя.
— Якщо ми вийдемо через чорний хід, то опинимось у дворику, а звідти можемо перейти до чорного ходу іншого кутового помешкання. Ось тут перехрестя...
Я намагалася взяти себе в руки — в усіх чотирьох напрямках вулиці роїлися «секретами». І то лише тими, про які знав Плутарх. «Голо» не повідомило нас про те, що квартал, який ми щойно здолали, був замінований, всіяний газовими гейзерами й оснащений сіткою з колючого дроту. До того ж тепер ми могли наскочити на миротворців, бо вони вже довідалися про наше місцеперебування. Я прикусила губу: всі дивилися на мене й чекали наказу.
— Вдягніть протигази. Ми виходимо тим шляхом, яким прийшли.
На мене одразу ж посипалися гучні протести. Довелося підвищити голос:
— Якщо хвиля диму була справді сильною, то, можливо, по дорозі знешкодила всі «секрети».
Люди замислилися над моїми словами. Полідевк кивнув братові.
— Хвиля могла знешкодити й камери, — переклав Кастор. — Принаймні закоптити об’єктиви.
Закинувши ногу на стіл, Гейл заходився уважно вивчати чорні плями на носаку черевика. Тоді взяв кухонний ніж і пошкрябав.
— Речовина не корозійна. Гадаю, що дим повинен був нас задушити або отруїти.
— Гарні, мабуть, вийшли кадри, — мовила Ліг 1.
Ми одягнули протигази. Фіней не забув про Піту — також натягнув протигаз на його нерухоме обличчя. Мессала досі був не зовсім при тямі, тож Кресида з Ліг 1 взяли його попід руки й потягнули за собою.
Я чекала, щоб хтось очолив наш загін, і тут згадала, що тепер це моя роль. Штовхнувши двері, я здивувалася, не відчувши опору. І у вітальні, і в коридорі на підлозі лежав сантиметровий шар липкої речовини. Обережно торкнувшись її кінчиком черевика, я збагнула, що це гель. Я прибрала ногу — гель потягнувся за черевиком, але потім із виляском повернувся на місце. Тоді я зробила три кроки вперед і озирнулася. Не залишилося жодного сліду. Перша приємна новина на сьогодні. Ми рухались уперед, а гель помалу гуснув. Перш ніж відчинити вхідні двері, я завагалася, побоюючись, що в помешкання рікою поллється чорна речовина, однак гель уже зовсім застиг.
Здавалося, що рожево-оранжевий квартал облили чорною фарбою й залишили підсихати. Тротуари, будівлі, навіть дахи були вкриті гелем. Над дорогою звисала величезна чорна сльоза, з якої випиналися ствол автомата і людська рука. Мітчел. Зупинившись, я задивилася на нього, чекаючи, коли до мене підтягнеться решта загону.
— Якщо хтось хоче повернутися — мені байдуже з якої причини, — то зараз саме час, — мовила я. — Без жодних запитань і пояснень.
Ніхто не зрушив із місця. І тоді я зробила перший крок до центру Капітолія, розуміючи, що в нас обмаль часу. Тут гель був глибший — сантиметрів десять, не менше — і при кожному кроці виляскував, однак слідів на ньому не лишалося.
Ударна хвиля була дуже потужна — кілька будинків просто зрівняло з землею. І хоча я про всяк випадок пересувалася дуже обережно, гадаю, інстинкт не підвів мене: усі «секрети» були зруйновані. Один із кварталів був усіяний золотими тільцями мисливців-убивць. Мабуть, вони тільки вилетіли — як одразу задихнулися від газу. Трохи попереду під густим шаром гелю лежав у руїнах цілий будинок. Вискочивши на перехрестя, я піднесла руку, подаючи сигнал іншим, щоб зачекали. Однак на нас не чатувала жодна небезпека. Здається, ударна хвиля вивела з ладу всі «секрети», не залишивши роботи повстанцям.