— Скільки часу ви виграли завдяки тому, що хлопець нас попередив? — гукнув Геймітч.
— Наша система сповістила би про наближення бомбардувальників приблизно за десять хвилин до їхньої появи, — мовив Богз.
— Але ж він допоміг, так? — запитала я. Не переживу, якщо він скаже «ні».
— Певна річ, — відповів Богз. — Ми встигли евакуювати всіх жителів. У таких випадках важить кожна секунда. А десять хвилин — це сотні врятованих життів.
«Життя Прим, — подумала я. — І Гейла». Вони дісталися бункера всього за кілька хвилин до початку атаки. Можливо, саме Піта їх урятував. Треба додати їхні імена до списку того, за що я ніколи не зможу йому віддячити.
У Кресиди виникла ідея зазняти мене на тлі руїн колишнього Будинку правосуддя. Такий собі жарт, оскільки Капітолій кількадесят років поспіль використовував це тло, доводячи, що округу більше не існує. Після нещодавньої атаки за кілька метрів од Будинку правосуддя зяяла величезна вирва.
Коли ми наблизилися до того місця, де був колись центральний вхід, Гейл жестом на щось указав, і всі зупинилися. Спочатку я не могла втямити, в чому справа, а тоді побачила, що земля всіяна свіжими рожевими й червоними трояндами.
— Не торкайтеся! — скрикнула я. — Це для мене!
В ніс ударив солодкавий уїдливий запах, і в грудях шалено закалатало серце. Виходить, мені не привиділося. Спершу в моїй кімнаті залишили троянду. А тепер переді мною друге послання Снігоу. Рожеві й червоні красуні на довгих ніжках — такі самі квіти, як прикрашали наше з Пітою «гніздечко закоханих» у день інтерв’ю з переможцями. Ці квіти призначалися не для одного, а для пари закоханих.
Я постаралася все пояснити. Після детального огляду виявилося, що це абсолютно безпечні генетично модифіковані сорти троянд. Дві дюжини квітів. Трохи прив’ялих. Швидше за все, їх розсипали тут після останньої хвилі бомбардування. Команда в спеціальних костюмах зібрала їх і відвезла геть. Я була абсолютно впевнена, що в них не знайдуть нічого особливого. Снігоу знав, що робить. Він прислав їх із тією ж метою, з якою наказав забити на моїх очах Цинну. Щоб розчавити мене морально.
Як і тоді, я скипіла від люті, готова до відсічі. Та поки Кресида розставила по місцях Полідевка й Кастора, на мене накотила тривога. Я страшенно втомилася, мої нерви були напнуті як струни, і з тієї миті, як я побачила троянди, я не могла думати ні про що, крім Піти. Ліпше б я не пила тої кави! Чого-чого, а стимулянтів мені зараз зовсім не потрібно. Я тремтіла так, що це помітили всі, а ще я не могла ніяк відсапатися. Після кількох днів, проведених у бункері, я постійно мружилася, від яскравого світла боліли очі. И хоча надворі дув прохолодний вітерець, з обличчя у мене котилися великі краплі поту.
— То що мені конкретно робити? — запитала я.
— Скажи кілька речень, щоб показати: ти жива і борешся, — мовила Кресида.
— Гаразд, — стала я на позицію й подивилася на червону лампочку. І дивилася, і дивилася... — Вибачте. Але я не знаю, що казати.
До мене підійшла Кресида.
— З тобою все гаразд?
Я кивнула. Кресида витягнула з кишеньки хустинку і втерла мені обличчя.
— Може, давай я запитуватиму, а ти відповідатимеш?
— Гаразд. Так мені буде легше.
Щоб приховати тремтіння, я схрестила руки на грудях. Поглянула на Фінея — він весело задер угору обидва великі пальці. Однак його самого добряче трусило.
Кресида все підготувала.
— Отже, Катніс. Ти пережила нещодавнє бомбардування Округу 13, здійснене Капітолієм. Які твої враження в порівнянні з бомбардуванням округу 8?
— Цього разу ми були так глибоко під землею, що не відчували ніякої реальної загрози. Округ 13 живий, так само як і... — мій голос здригнувся, і з горла вилетів сухий рипучий звук.
— Спробуй сказати це речення ще раз, — мовила Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».
Я вдихнула на повні груди.
— Округ 13 живий, так само...
Ні, щось було не так.
Присягаюся, я досі відчувала запах тих троянд!
— Катніс, усього одне речення — і ти на сьогодні вільна. Обіцяю, — сказала Кресида. — «Округ 13 живий, так само як і я».
Щоб розслабитися, кілька разів я помахала руками. Тоді вперлася кулаками в стегна, а потім просто звісила руки долі. Рот наповнився слиною, і я відчула, як до горла підкочується нудота. Ковтнувши, я розтулила рота, щоб вимовити нарешті те дурне речення, але не змогла, кинулася в ліс і розридалася.
Неможливо бути Переспівницею! Неможливо бодай вимовити одне дурне речення. Бо тепер я знаю, що будь-яке моє слово окошиться на Піті. Його катуватимуть. Але не вб’ють, ні, Капітолій не настільки милосердний. Снігоу все зробить, аби Піта за життя мріяв про смерть.
— Знято, — мовила Кресида тихо.
— Що з нею таке? — запитав Плутарх пошепки.
— Вона збагнула, для чого Снігоу Піта, — відповів Фіней.
До мене долинуло одностайне зітхання: тепер я знаю все. Цього вже не змінити. А Округ 13 не просто ризикує втратити Переспівницю — я цілковито розчавлена.
Мабуть, усім зараз хотілося мене співчутливо пригорнути. Але єдиною людиною, яка могла мене втішити, був Геймітч, бо він також любив Піту. Простягнувши до нього руки, я щось зронила — мабуть, покликала його на ім’я, і він одразу ж обняв мене й поплескав по спині.
— Все добре. Все буде гаразд, люба.
Ми сіли на уламок мармурової колони; я схлипувала, а Геймітч пригортав мене за плечі.
— Я більше не можу, — мовила я.
— Знаю, — сказав Геймітч.
— Я тільки й думаю, що буде з Пітою через те, що я згодилася стати Переспівницею! — випалила я.
— Знаю, — Геймітч дужче обняв мене.
— Ви помітили? Як дивно він поводився? Що з ним роблять?
Схлипуючи, я хапала ротом повітря, однак вичавила з себе ще одну останню фразу:
— Це я в усьому винна!
А тоді в мене почалася істерика, руку мені протяла голка — і світ поплив перед очима.
Мені дали якісь справді міцні ліки, бо прокинулась я аж на другий день. Однак мій сон усе одно не можна було назвати спокійним. Уві сні я блукала в темряві, лазила покинутими похмурими місцями. Розплющивши очі, я побачила Геймітча — він сидів у кріслі біля мого ліжка. Шкіра його здавалася неприродно блідою, а очі були налиті кров’ю. Я згадала про Піту — і знову затремтіла.
Геймітч нахилився і потиснув мені плече.
— Все гаразд. Ми спробуємо витягнути Піту.
— Що?
Нісенітниця якась!
— Плутарх вислав рятувальну команду. У нього є в Капітолії свої люди, і він гадає, що ми зможемо врятувати Піту, — сказав він.
— Чому ж ми не зробили цього раніше? — запитала я.
— Бо це дорого. Але всі погодилися, що в нашій ситуації треба діяти саме так. Такий самий вибір перед нами постав і на арені: зробити все можливе, щоб зберегти тебе. Ми не можемо втратити Переспівницю зараз. А ти не зможеш боротися, знаючи: хай що ти зробиш, це окошиться на Піті... — Геймітч подав мені чашку. — Ось, випий.
Повільно сівши в ліжку, я зробила кілька ковтків води.
— Що ви маєте на увазі, коли кажете «дорого»?
Геймітч знизав плечима.
— Буде викрито чимало людей, які працюють під прикриттям. Хтось може загинути. Але пам’ятай: хтось гине щодня. І справа не тільки в Піті: ми також спробуємо врятувати Енні для Фінея.
— Де він? — запитала я.
— Спить отам за перегородкою, йому також штрикнули заспокійливе. Потому як тебе приспали, він мов із ланцюга зірвався, — мовив Геймітч. Я ледь помітно всміхнулася. — Гарненькі зйомки вийшли: ви двоє зламалися, а Богзові довелося очолити місію з визволення Піти.
— Якщо операцію очолює Богз, тоді немає про що хвилюватися, — мовила я.
— О так, він головний. Обирали добровольця, і я теж махав рукою, але він удав, що не зауважив мене, — мовив Геймітч. — Бачиш? Він таки розсудливий.
Щось було не так. Надто наполегливо Геймітч намагався розвеселити мене. Це не в його стилі.
— А хто ще зголосився на добровольця?
— Гадаю, їх було семеро, — мовив Геймітч ухильно.