Зовсім не погано. Денді житиме так, як жив дотепер. За винятком умови про розстріл. Якщо він надто вихудає, я зможу підгодовувати його тельбухами — за умови, що моє наступне прохання буде задоволене.
— По-друге, я хочу полювати. З Гейлом. У лісі, — випалила я і дала присутнім кілька секунд, щоб перетравити почуте.
— Ми не заходитимемо далеко, — докинув Гейл. — Користуватимемося нашими старими луками. М’ясо можете забирати на кухню.
Я поквапилася втрутитись, поки нам не відмовили:
— Просто... Я не можу тут дихати... Я б зміцніла, стала прудкішою, якби... якби змогла полювати.
Плутарх почав був пояснювати пов’язані з цим проблеми: небезпеку, необхідність посилення охорони, можливі поранення, — але Коїн обірвала його:
— Ні. Нехай полюють. Дві години на день замість тренувань. Радіус — чверть милі. Комунікатори і маячки обов’язкові. Що ще?
Я швидко переглянула свій список:
— Гейл. Без нього мені не впоратись.
— У якій ролі? Як друг, який весь час поряд, поки камери не бачать? Чи, може, ти хочеш, щоб ми представили його як твого нового коханого? — запитала Коїн.
Вона вимовила це без будь-якої злості чи умислу — навпаки, я б сказала, її слова прозвучали якось прозаїчно. Однак мене вони приголомшили.
— Що?
— Гадаю, ми повинні дотримуватися старого сценарію — роману з Пітою. Один крок убік — і публіка втратить до Катніс прихильність, — мовив Плутарх. — Особливо тепер, коли всі думають, що вона носить його дитину.
— Згодна. Отже, публіці подаємо Гейла як простого товариша по зброї. Так добре? — запитала Коїн. Я не могла відвести від неї погляду. Вона нетерпляче провадила: — Для Гейла цього достатньо?
— Можна сказати, що він твій двоюрідний брат, — мовила Фульвія.
— Ми не брат і сестра! — вигукнули ми з Гейлом воднораз.
— Знаю, але на камеру, мабуть, краще дотримуватися такої версії, — мовив Плутарх. — Поза камерою він увесь твій. Ще щось?
Такий поворот розмови не на жарт розізлив мене. Всі подумали, що я так просто можу відмовитися від Піти, що я закохана в Гейла, що все це була тільки гра! Мої щоки спаленіли. Сама тільки думка про те, що я за таких обставин можу завести коханця, була принизлива. Вихлюпуючи всю свою злість, я оголосила свою головну умову:
— Якщо війна закінчиться нашою перемогою, Піту помилують.
Запала мертва тиша. Я відчула, як Гейлове тіло напружилося. Треба було попередити його, але я не була впевнена щодо його реакції. Я ніколи не знала, як він ставиться до Піти.
— До нього не буде застосовано жодного покарання, — провадила я. Аж раптом мене осінила нова думка. — Так само, як і до інших полонених трибутів — Джоанни й Енобарії.
Якщо чесно, то мене мало хвилювала Енобарія, злюка з Округу 2, яку я ненавиділа. Але було якось неправильно кидати її напризволяще.
— Ні, — відповіла Коїн рішуче.
— Так, — випалила я у відповідь. — У чому їхня провина? В тому, що ви не забрали їх з арени? Хто знає, що зараз робить з ними Капітолій?
— Їх судитимуть разом з іншими військовими злочинцями і ставитимуться до них так, як вирішить трибунал, — сказала вона.
— Їм буде гарантована недоторканність! — я підвелася з крісла, мій голос лунав гучно і дзвінко. — Ви особисто пообіцяєте мені це перед усіма жителями Округу 13 і біженцями Округу 12. Якнайшвидше. Сьогодні. Ваше звернення буде записано на плівку для майбутніх поколінь. Ви оголосите себе і свій уряд відповідальними за їхню безпеку, а ні, то шукайте собі іншу Переспівницю!
Мої слова повисли в кімнаті. Ніхто не наважувався порушити мовчанку.
— Ось вона! Справжня! — прошепотіла Фульвія Плутарху. — Ще б костюм, а позаду вогонь і трохи диму.
— Так, саме те, що нам потрібно, — прошепотів Плутарх у відповідь.
Мені кортіло спопелити їх поглядом, але я усвідомлювала, що зараз це буде великою помилкою. Не варто відводити очей від Коїн. Я легко читала на її обличчі, як вона зважує мій ультиматум і вирішує, чи окупиться він.
— Що скажете, президенте? — запитав Плутарх. — За даних обставин ви можете офіційно оголосити про помилування. А хлопець... він іще навіть неповнолітній.
— Гаразд, — озвалася нарешті Коїн. — Але раджу тобі грати переконливіше.
— Гратиму, але тільки після вашої офіційної заяви, — відповіла я.
— Скличте сьогодні збори національної безпеки. Замість вільного часу, — звеліла вона. — Я виголошу офіційне звернення. У твоєму переліку є ще щось, Катніс?
Зіжмаканий папірець перетворився на м’ячик, я й далі стискала його в правій долоні. Я востаннє розпрямила аркуш і прочитала криві букви.
— Ще остання умова. Снігоу вб’ю я.
Вперше за весь час на вустах президента з’явилася ледь помітна посмішка:
— Коли прийде час, я дам тобі можливість обдумати все ще раз.
Можливо, вона має рацію. Насправді мені вже не так сильно кортіло вбити Снігоу. Гадаю, я можу покластися на Коїн і почекати, коли прийде час.
— Справедливо.
Очі Коїн опустилися на годинник. Вона також мусить дотримуватися графіку.
— Гадаю, тепер я можу залишити її на вас, Плутарху.
З цими словами вона вийшла з кімнати, а за нею і всі її підлеглі. Залишилися тільки Плутарх, Фульвія і ми з Гейлом.
— Просто чудово. Неперевершено, — Плутарх опустився на стілець і втомлено потер очі. — Знаєте, чого мені бракує найдужче? Більше за все? Кави. От я запитую себе, чому вівсянку й ріпу не можна запити кавою?
— Ми й не уявляли, що тут усе так суворо, — пояснила Фульвія, масажуючи Плутархові плечі. — Навіть у вищих колах.
— Ну, ми ще покладалися на чорний ринок, але тут його немає, — мовив Плутарх. — Навіть в Окрузі 12 був свій чорний ринок, правда?
— Так, Горно, — мовив Гейл. — Ми там торгували.
— Ось бачите? Тільки не треба дивитися так на мене. Боже, які ви моральні! Практично непідкупні! — зітхнув Плутарх. — Гаразд, як кажуть, війни не тривають вічно. Що ж, раді вітати вас у команді, — він простягнув руку, і Фульвія подала йому великий альбом у чорній шкіряній палітурці. — Загалом ти уявляєш, що нам від тебе потрібно, Катніс. Я розумію, що тобі було важко зважитися на таке. Сподіваюся, це допоможе...
Плутарх штовхнув альбом до мене, і я підозріло втупилася в нього. Але цікавість перемогла, я відгорнула обкладинку — і побачила там себе, струнку й дужу, в чорному костюмі. Тільки один майстер міг створити такий костюм, на перший погляд зовсім простий, а насправді витвір мистецтва. Шолом, майстерно вигнутий нагрудник, трішки віддуті рукава, з-під яких визирає біла тканина... З його легкої руки я знову перетворюся на переспівницю.
— Цинна, — прошепотіла я.
— Так. Він узяв із мене слово, що я не покажу тобі цього альбому, аж поки ти сама не вирішиш стати Переспівницею. Повір, а мені дуже кортіло, — мовив Плутарх. — Давай. Гортай далі.
Я повільно гортала сторінку по сторінці, роздивляючись кожну деталь костюму: старанно скроєні шари бронежилета, приховану зброю в черевиках і на поясі, спеціальний захист біля серця. На останній сторінці, під ескізом моєї брошки, Цинна написав: «Я досі ставлю на тебе».
— Коли він... — мій голос здригнувся.
— Потому як оголосили Червону чверть. Приблизно за кілька тижнів до Ігор. У нас є не тільки ескізи, але й самі костюми. А ще на тебе в арсеналі чекає Біпер, він має для тебе дещо цікаве. Я нічого тобі не скажу, не хочу зіпсувати сюрприз, — мовив Плутарх.
— Ти будеш найкраще вбраним повстанцем за всю історію воєн, — зронив Гейл і посміхнувся. Раптом до мене дійшло, що весь цей час він тримався оддалік. Мабуть, як і Цинна, хотів, щоб я все вирішила сама.