- Ну, давай, - поквапив дівчину король, який спостерігав за нею з неприхованим інтересом. Ольга придавила голову звіра щосили, щоб, не дай бог, не надумав вкусити наостанок, і, піднатужившись, сяк-так перепиляла жорстку шкіру.
- Глибше, глибше, - радив король.
Ольга так і зробила, і з рани линула кривава хвиля. Навколо зааплодували і закричали щось вітальне.
- А тепер що? - запитала вона, стоячи з ножем в руках і не знаючи, куди його дівати.
- Поверни кавалеру Менсору його ніж і рукавички, - посміхнувся король.
Ольга поспішно простягла паладинові ніж і натрапила на його усмішку і зацікавлений погляд. Кавалер взяв ніж і сам витрусив руки дівчини з рукавичок.
- Велике спасибі, - сказала вона і посміхнулася у відповідь.
Паладин моментально засяяв і хотів щось сказати, але король не дав.
- Точно не боїшся? - весело запитав він. – Геть-геть?
- А її що, ще й пити треба? - уточнила Ольга.
Король знову засміявся.
- Упевнений, якщо б я сказав, що треба, ти б і це зробила не вагаючись. Як тобі таке в голову прийшло? Це ж вовк, а не дракон.
Він нахилився, вмочив палець в кров звіра і злегка мазнув дівчину по щоках, по лобі і наостанок трохи по губах. Потім поклав їй руку на плече і сказав:
- Пішли.
Ольга пройшла крізь натовп, скерована впевненою рукою короля. Вона слухала привітальні крики, бачила, як їй посміхаються і махають руками, і посміхалася всім у відповідь. Коліна у неї досі тремтіли і підгиналися, але її переповнювали гордість і захват.
Запнувши за собою полог намету, його величність вказав на якусь подобу низького диванчика, застелену шкірами:
- Сідай. Коньяку чи горілки?
- Мені все одно, - зізналася Ольга.
Король відкрив похідний бар, заставлений пляшками, і наповнив для неї келих.
- Ну як, відчула високе натхнення битви? - насмішкувато спитав він.
- Так, схоже, мені воно доступне, - промовила Ольга. - Тільки чомусь приходить із запізненням. Дякую, ваша величносте.
- Та на здоров'я. «Високе натхнення!» Ох вже цей Елмар, поет-самоук... Так складно обізвати звичайний викид адреналіну! - Він сів навпроти і запитав: - А як все сталося?
- Швидко, - відповіла Ольга і надпила, наскільки вистачило дихання. У келиху виявилася все-таки горілка, і довелося віддихатися, перш ніж говорити далі. - Затріщали кущі на тому березі, закричала Ельвіра, я подивилася і побачила, як він до нас біжить. Вихопила пістолет і почала стріляти. Чотири або п'ять разів потрапила, а він все одно біг. Останній раз вже ось з такої відстані. - Вона показала відстань.
- А втекти тобі не приходило в голову?
- Звірі ж швидше бігають. Чи ні? А що, треба було втекти?
- Ти не перестаєш мене дивувати, - похитав головою король. - А здивувати мене вкрай важко. Зізнайся чесно, ти не втекла дійсно тому, що порівняла швидкості людини і звіра, чи просто ноги оніміли?
- Та ні, просто як раз перед цим ми з Ельвірою говорили про мій пістолет, і я відразу ж згадала про нього, а щодо втечі подумала після перших двох пострілів, коли тікати було пізно. А Ельвіра взагалі в сукні заплуталася.
- Ти хоч цілилася? - посміхнувся Шеллар.
- Ображаєте! Звичайно, цілилася! Фіг би я потрапила, якби не цілилася!
- Теж правда... Ти пий, пий, а то у тебе досі руки трусяться, не інакше від високого натхнення... хоча, по-моєму, з переляку. Посидь, прийди до тями, щоб, коли тебе вітатимуть і вшановуватимуть, ніхто і не подумав, що настільки видатний подвиг був здійснений з переляку. Як, втім, і багато подвигів в історії... не запишайся тільки. Тобі ж просто пощастило, це не означає, що ти тепер відразу станеш спритною мисливицею на вовків.
- Так я і не збираюся, - засміялася Ольга і полізла в кишеню за сигаретами. - Я все-таки з'ясувала, що мені не подобається полювання. А хіба це вважається подвигом?
- А як же! Ти що, забула, що була не одна? Адже Ельвіра і справді в своїй сукні далеко б не втекла. Та й взагалі, ти поводилася досить героїчно для переляканої дівчини. Так що слава по праву. Почекай, ще Ельвіра відійде від потрясіння в обіймах барона Палмера і прийде тобі дякувати... Ти сама, до речі, не надумала ще розлучитися зі своєю білою завісою? А то я помітив, кавалер Менсор так на тебе поглядав...
- Не знаю... - неохоче відгукнулася Ольга і поспішила перевести розмову на іншу тему. - А що ви самі робите на полюванні? Ну, Елмар за хижаками ганяється, придворні - за оленем, пані ваші сидять як лялечки, теревенять... А ви?
- А я присутній, тому що зобов'язаний, - зітхнув король і дістав трубку. - Королівське полювання свого роду церемонія, і є деякі моменти, де потрібна моя участь. А решту часу я сиджу ось тут, в своєму наметі, на цих страшенно незручних лавках, і читаю книжку.