Ольга кинула погляд на книгу, на яку кивнув король, і прочитала назву: «Особливості порівняльної психології класів».
- Ух ти, цікаво, напевно! - пожвавилася вона.
- Ти цікавишся психологією? - підняв брови його величність.
- Так, - підтвердила Ольга. - У вас же, напевно, зовсім інша психологія, не така, як у нас. Дасте мені якось почитати?
- Навіщо? Запишись в Королівську бібліотеку і бери що хочеш. Я тобі в вигляді особливої прихильності подарую безкоштовний абонемент.
- Дякую! - зраділа Ольга і залпом допила свій келих.
- Нема за що, - знову посміхнувся король. - Отже, не сподобалися тобі наші пані?
- Ні, - рішуче відповіла Ольга. - І ваші коханки особливо.
- А як же Ельвіра?
- Ні, Ельвіра нічого. А інші не сподобалися. Де ви їх таких набрали? Вони вам правда подобаються? Ця ваша офіційна фаворитка - вона ж дурна. Ви такий розумний і освічений чоловік, як ви з нею спілкуєтесь?
Король зітхнув і зажурився, за звичкою підперши кулаком підборіддя і примостивши лікоть на коліні через брак столу.
- Спілкуюся я з тобою, - пояснив він, - з Жаком, з Елмаром... Ну, ще з деякими людьми... А своїх фавориток я... - Його величність зробив невелику паузу, немов намагався підібрати потрібне слово, потім рішуче вимовив, немов виплюнув це саме слово, не належне в присутності пані, але найправильніше в даному випадку: - Трахаю. Вибач за прямоту.
- А поєднати це як-небудь ви не пробували? - поцікавилася Ольга.
- Не виходить, - коротко відповів король, помовчав трохи, попихкуючи люлькою, потім раптово запитав: - До речі, ти нічого не хочеш у мене запитати?
Ольга подумала, що б це він міг таке мати на увазі, але нічого підходящого не придумала.
- Вибачте мені мою тупість, - зізналася вона, - це, напевно, або з переляку, або сп'яну, але не розумію, на що ви натякаєте.
- Тобі розповідали останні придворні плітки?
- Щодо вас і Жака?
- Я думав, що ти не посоромишся запитати мене про це прямо...
- Просто Ельвіра мені вже сказала, що це неправда. Звичайно, якщо вам так хочеться, можу і у вас запитати, але я цілком вірю Ельвірі.
- Що ж, дякую, мила Ельвіро... Хоч хтось заступився за марно обмовленого короля... Хоча, скоріше за все, Ельвіра заступилася за милого її серцю Жака... - Король на мить задумався, і його світлі очі раптом хитро блиснули. - А скажи, якби це було правдою, що б ти подумала?
- Я б не особливо здивувалася. Ви досить ексцентрична людина, щоб викинути і не такий номер. А в іншому... Це ваша особиста справа. У нашому світі, у всякому разі.
- Ну у вас і світ... - хмикнув король. - Лютеція в світовому масштабі... Це кумедно... І що, так от запросто? ..
- Ну, хто як. Хтось приховує, а хтось навпаки... Пам'ятайте ось цю річ?.. - Ольга наспівала пару тактів з «Богемської рапсодії». - Ось він, наприклад, ні крапельки не приховував. Весь світ знав.
- М-да... - знову хмикнув король. - Досить відвертий у вас світ. Судячи з того, як ти прозвала бідну Каміллу...
- Це Елмар вам сказав? А мені суворо велів не говорити, щоб вас не бентежити...
- Ну, знаєш, якби це сказала ти, я б дійсно міг зніяковіти. Але з Елмаром у нас все по-іншому. Це ще мало, він же тепер на радощах всім товаришам розповість... Схоже, сьогодні ввечері на Каміллу буде великий попит... Може, хочеш відпочити?
- Ні... Але якщо ви хочете спокійно почитати, я не буду заважати.
- Навпаки, мені приємно з тобою спілкуватися. Просто я бачу, ти якась млява, очі треш...
- Це у мене високе натхнення скінчилося, - пояснила Ольга. - Ваша величносте, а ви обіцяли розповісти, як Елмар навчив вас сміятися.
- Власне, він не зовсім правильно висловився. Навчився я сам. Він просто викликав у мене бажання навчитися сміятися.
- Хіба так буває? А як же ви жили до того?
- У нас і не те буває. Наприклад, дуже добре пам'ятаю, як мене навчили співчуття. Мені тоді було років сім або вісім, і я замучив кішку в якихось пізнавальних цілях, вже не пам'ятаю, що я хотів дізнатися, але бідна кицька цього не пережила. Я навіть не розумів, за що мене сварять. Метр Істран тоді вчинив дуже правильно. Взагалі-то тілесні покарання стосовно принців заборонені, але він затягнув мене в свою лабораторію і відшмагав так, що я тиждень не міг сидіти. Зате після цього я дуже добре зрозумів, що таке біль, і ніколи більше не мучив тварин. Тому і полювати досі не люблю... А з Елмаром... Познайомився з ним біля воріт палацу, в які він ломився. Виглядав він тоді гарніше нікуди. Довгий кошлатий хлопчисько в грубій сорочці, розхристаній майже до пояса, шкіряних штанях і хутряному жилеті, на поясі меч, на шиї намисто з якихось зубів і пазурів в три ряди, в волоссі перо... І при всьому цьому ще кінь і здоровенний пес. Я проходив повз і зацікавився, з якого приводу скандал, слово за слово, з'ясувалося, що до дядечка прибув його законний бастард, з браслетом, все, як годиться, а сторожа його не пускає.