Елмар слухняно опустився на килим і сів схрестивши ноги. Він був в одній сорочці, брудній і місцями розірваній, лівий рукав був відірваний зовсім. На руці, трохи вище ліктя, красувалася свіженька пов'язка, судячи з мережива, зроблена з відсутнього рукава. Обличчя першого паладина було вимазано кров'ю приблизно так само, як і у Ольги, тільки розташування смуг було іншим. Елмар тремтів від збудження, і його сині очі сяяли «високим натхненням битви». Зараз він особливо нагадував того захопленого юного варвара, якого настільки любо описував король.
Шеллар коротко розповів про подію з вовком, тому Елмар прийшов в повний захват і обсипав Ольгу такою кількістю похвал, що їй навіть ніяково стало.
- Ну а ти що добув? - перебив його крики король.
- Хіба не бачиш? - Елмар вказав на художній розпис у себе на обличчі. - Кабана. Один. Коротким мечем.
- А у решти які успіхи?
- У Лавріса вовк, Келдон і Сакал удвох ведмедя подужали...
- А кого на цей раз принесли?
- Трайнет нарвався на анкрусів. Один був, не пощастило хлопцю.
- Що, зжерли? - спохмурнів король.
- Та ні, тільки покусали. Він встиг їх перебити до того, як його паралізувало.
- І що тепер?
- Повезли додому, лікуватися. Не переймайся, Шелларе... Все з ним буде в порядку.
- Не переймайся... Неприємно, коли мої паладини по-дурному гинуть на цьому довбаному полюванні, на ваших довбаних турнірах, в своїх довбаних поєдинках... І через що? У минулому році два відмінних хлопця порубали один одного в локшину через якусь драну кішку, на якій пробу ніде ставити... Взимку когось задер ведмідь... Ну навіщо він йому знадобився, цей ведмідь?
- Шелларе, перестань, - перебив короля Елмар . - Ти просто не розумієш. Воїн повинен битися хоч де-небудь, хоч з ким-небудь. Якщо він перестане відчувати дух битви, він перестане бути воїном. Ну а хто бореться, той, буває, і гине. І це слід сприймати як закони природи, як сонце вдень і зірки вночі, як літнє тепло і осінній листопад... Такий шлях воїна, Шелларе, інакше бути не може.
- Поет... - невдоволено буркнув король. - Отже, сьогодні смертельних випадків не було?
- Ні. Все по дрібниці. Келдон пару ребер зламав, Лавріс кульгає трошки, я ось теж... - Він трохи ворухнув ліктем.
- І знову роздягнений носишся. Тобі метр що казав - спину від протягів потрібно берегти!
- А тобі він казав, що потрібно кинути курити, - огризнувся Елмар. - І ще, що пора одружитися.
- Загалом, так, - король встав і накинув плащ. - Я пішов виконувати свої королівські обов'язки, а ти одягнися, забирай Ольгу і йди до своїх. Ти за неї відповідаєш, якщо її хтось без дозволу честі позбавить, з тебе спитаю. Ясно?
- За кого ти нас приймаєш? - образився Елмар .
- За ораву здорових мужиків, які через годину уп'ються так, що забудуть про всяку там моральність. Особливо твій дружок Лавріс. Та й Менсор поглядав з великим інтересом.
- Менсор? Він же тільки місяць тому одружився!
- Тому я тебе і прошу... Ні, не прошу, наказую доглядати за подругою, щоб ніяких неприємностей.
- Добре, - буркнув Елмар, почекав, поки кузен відвернеться до виходу, і скорчив пику йому в спину. - Ольго, ти чула?
- Він же сказав, якщо не спитавшись, - засміялася Ольга. - А раптом мені хтось сподобається?
- Я тебе благаю, тільки не на полюванні! Коли всі п'яні, виходять одні непорозуміння. Завтра скажеш, хто тобі сподобається, я тебе познайомлю, і зустрічайтеся на здоров'я, а сьогодні не треба. А то нап'єшся, віддаєшся, а вранці проснешся та передумаєш... а я потім буду доводити Шелларові, що ти сама хотіла. Ну їх в дупу, такі пригоди.
Принц-бастард скинув залишки сорочки і попрямував в кут, де було накидано в купу його одяг.
***
Ех, королівське полювання! Хто сказав, що це нудно? Днем, може бути, і нудно, зате коли стемніє...
Горять багаття, стукають барабани, сміх, пісні, радісні вигуки. Напої ллються рікою, над лісом витають дим, запахи смаженого м'яса і свіжої крові. В твоїх руках - величезна чаша, яку неодмінно треба випити, на твоєму плечі - важка рука друга Елмара, перед твоїми очима - чоловіки на будь-який смак, які тільки на тебе і дивляться. Все це кружляє голову, тобі знову здається, що це сон, і ти панічно боїшся прокинутися. Вино в чаші досить міцне, не варто було б, звичайно, мішати з горілкою, але... а, біс з ним! Горілка була давно, вона вже вивітрилася. М'ясо, як і казав король, жорстке настільки, що його можна хіба що ковтати, як таблетку, цілим шматком. Це, напевно, той кабан, якого Елмар завалив. Як таке м'ясо взагалі можна проткнути мечем? А це той самий кавалер Менсор, який позичив тобі свої рукавички і ніж... Ага, пускайте бісики, юначе, я вже знаю, що ви місяць тому одружилися! Цей, з борідкою, - той самий Оррі, якому ведмідь ребра пом'яв, а це... треба ж, жінка! Звідки вона тут? «Це Кларисса, - пояснює Елмар, - капітан гвардії і завзята мисливиця. Вона завжди з нами в компанії. Тільки дивись, обережніше, вона, як і ми всі, любителька прекрасних дам...» Ой! Треба ж... Ні, з цією мисливицею краще не спілкуватися, нехай вже дружина міністра закордонних справ з нею спілкується... А цей красень з пронизливими, синіми, як у Елмара, очима - той самий Лавріс, якого в разі термінового походу треба шукати по борделях, який має графинь в роздягальні і якого так нахвалювала Камілла...