- А як ми це зробимо зараз? Вона ж їх не возить з собою готівкою?
- Влаштуємо засідку у неї в номері, схопимо, спакуємо по повній програмі та й відвеземо в наш будиночок за містом. Притиснемо як слід і змусимо виписати чек на потрібну суму. Я думаю, її банківський рахунок це дозволяє, якщо врахувати, скільки багатих мужиків вона випатрала. І що вона все ніяк не зупиниться, цікаво? Жадібна така, чи що?.. Чек пред’явлю в банку і попрошу перевести все на мій рахунок. Повернемося до Ортану, там є наші люди, я знову випишу чек і віддам їм. Нам з тобою, наскільки я пам'ятаю, номери партійних рахунків не давали.
- А якщо з тобою щось трапиться?
- Оформлю на тебе доручення на право користуватися моїм рахунком.
- А якщо з тобою нічого не станеться, а я у тебе чогось прихоплю? - засміялася Саета.
- Якщо ти після цього кинеш свою роботу і подасися знову в барди, - серйозно сказав Кантор, - то прихоплюй на здоров'я. Я тобі сам все віддам. А якщо ні – навіщо тобі гроші?
- А тобі навіщо? - поцікавилася Саета. - До речі, звідки вони у тебе?
- Залишки майна, які вдалося приховати від конфіскації.
- Амарго знає?
- Звичайно. Я половину в партійну касу пожертвував. Хотів все, але він наполіг, щоб я собі щось залишив. Все сподівається, що я поїду за кордон, буду жити нормальним життям...
- А ти не хочеш?
- Про це ми, здається, вже говорили, - нагадав Кантор. - Не відволікай мене. На чому я зупинився? Ага, на тому, що робити, якщо зі мною щось трапиться. Зараз я дам тобі дві явки, запам'ятай гарненько, можеш туди звертатися. Там і з фінансовими питаннями розберуться, і тебе назад переправлять...
Глава 9
I йон же як захрабрували,
Живi сюди примандрували,
Бач, гирявi, чого хотять!
Не дуже я на вас покваплюсь,
Тут з мертвими ось не управлюсь,
Що так над шиєю стоять!
І. Котляревський
- Сволота! - вилаявся король, кутаючись у вовняний плед і сідаючи ближче до каміна. - негідниці! Курви злісні! Згною мерзотниць! За що, демони їх роздери? Що вона їм зробила?
Він відпив гарячого вина з величезною чашки і, трохи заспокоївшись, взяв трубку.
- Самі не розумієте? - знизав плечима Жак. - Ви їй увагу приділяєте, вони це бачать, і їх тисне велика зелена жаба. Я ж вас попереджав.
- Щодо жаби - це ти від Ольги підчепив? Дуже влучний вислів... - Його величність ще щільніше закутався в плед. - Підкинь-ка дров, щось мені досі холодно... Не застудитися б, справді.
- Ще б пак... - поспівчував вірний блазень, запихаючи поліно в камін. - Викупатися в середині Сірого місяця задоволення нижче середнього. Як вам втрапило впасти у воду?
- Дуже просто! Якась скотина розібрала шматок моста і прикрила ілюзією. Ольга цю діру перестрибнула, а я точнісінько в неї провалився. Добре ще, що виплив самостійно, а то ганьби б набрався на все життя... Як я так лоханувся з цією ілюзією, адже можна було ще в минулий раз звернути увагу...
- В який це минулий раз? - поцікавився Жак.
- Елмар мені розповів, як вони з Ольгою ходили по руїнах замку Віанд. Пам'ятаєш, там є зруйнований міст над прірвою?
- А то! І що, з ним теж хтось поворожив?
- Саме так. До мене тільки сьогодні дійшло. Мабуть, купання в річці взимку благотворно впливає на розумові здібності. Ольга не бачить ілюзій, так само як і ти. Коли вони з Елмаром ходили по зруйнованому мосту, він все не міг зрозуміти, чому вона так запанікувала, хоча вони були ще досить далеко від краю. Прямо вчепилася в його рукав і потягла назад. А Елмар ясно бачив попереду ще п'ять ліктів твердої поверхні. Тільки коли вона сказала, що він стоїть на краю, ілюзія розвіялася. Міст хтось ілюзорно подовжив, і, якби він зробив ще один крок, я б відшкрябував свого кузена з каменів на дні прірви. І ні б відразу зробити висновки, дочекався, поки самому скупатися довелося.
- Ну да, - засміявся Жак. - Ольга подумала, що ви теж бачите цю дірку в мосту і спокійно її переступите...
- Знайти б цього... ілюзіоніста! - пробурчав король. - Ні, ну треба ж бути такими тупими, злісними і заздрісними курвами! Адже вони з нею спілкувалися, прекрасно бачили, що між нами нічого немає, якого ж біса?.. І хтось їх інформує, куди вона збирається йти! Треба буде подумати на дозвіллі, хто міг знати, що ми з нею збиралися сьогодні в бібліотеку, причому не через парадний вхід, а саме через палацовий міст... І кожен день щось трапляється. Як твоє здоров'я, до речі?
- Так все в порядку... Хоча злякався я тоді до напівсмерті, я ж їх боюся, цих небіжчиків, що лежачих, що ходячих. Якби не Тереза, не знаю, що б з нами було. До речі, ви не знаєте, що цей зомбі збирався нам зробити?
- Мабуть, вбити, - знизав плечима його величність. - Що ж ще?