- У вас що, агентів не вистачає?
Король спохмурнів.
- Це болюче питання. Агентів вистачає, але я останнім часом пару раз отримував відверту дезу.
- Флавіус знає?
- Звичайно. Він провів у себе невелику чистку, але чесно зізнався, що гарантій дати не може. Агенти теж люди, у них є сім'ї, а через три місяці черговий відбір. Думка зрозуміла?
- Нічого собі розмах у нашої улюбленої Комісії...
- Насправді він ще ширше, ніж ти думаєш. І збільшується. В цьому році я вже маю всі підстави побоюватися за свою корону. І що огидно, дракон ніби безсмертний якийсь. Половину героїв в королівстві вивів. Здається, після Елмара на нього ходили всього два рази.
- Слід зазначити, - сказав Жак, - що Елмар все-таки сходив успішніше всіх. Він повернувся живим. До речі, знаєте, що сказала Ольга з цього приводу? Що треба дати Елмарові в кожну руку по гранатомету, і тоді ніякій дракон не страшний.
- Жак, - втомлено запитав король, - що таке гранатомет?
- Це старовинна руйнівна зброя, - охоче пояснив Жак. - Ользіних часів.
- І що, на дракона згодиться?
- Залежить від потужності. Якщо кілька відразу, то да... і на відстані, а то можна самому підірватися. Тільки, судячи з розповіді Елмара, цей дракон якимось чином нападає раптово. В цьому випадку стріляти на відстані буде неможливо. Та й немає у вас гранатомета, ваша величносте. Хіба що Мафей здобуде.
- Може, і немає... - задумливо мовив король. - Ти ніколи не був на секретному складі «бін»? Зводжу як-небудь. Там купа барахла з різних світів, яке наносив Мафей. У мене руки не доходять доручити тобі з цим складом розібратися. Ось закінчимо з Ольгою і займешся, а то зберігаємо купу мотлоху, і тільки Вищі Сили знають, що там.
- А чому ви мені раніше про це не говорили?
- Так якось до слова не приходило. А метр Істран все складає і складає туди дрібнички, навіть мені не кожен раз розповідає... А Мафей все тягне і тягне. - Король втомлено відкинувся на спинку крісла і заплющив очі.
- Зігрілися? - запитав Жак.
- Так. Але схоже, я все-таки застудився. Голова болить, і, здається, нежить починається. Удружили мені придворні пані, нічого сказати. Ну з чого вони взяли, ніби я небайдужий до цієї дівчині?
- Ви самі себе вели так, ніби дійсно до неї небайдужі. Тільки згадайте ваш покер на роздягання. А уроки стрільби, поїздки на полювання, посиденьки в вашому наметі і ваш приголомшливий своєю стислістю діалог з кавалером Лаврісом, коли ви його з Ольгою застукали... До речі, що ви йому сказали?
- А він не розповів?
- Не те щоб зовсім... але аж надто витіювато і алегорично. Мені потім Менсор переказував та іржав при цьому до кольок. Ваші паладини досі б'ються об заклад, що ж ви сказали насправді. І як це наш чудовий Лавріс зазіхнув на таку непоказну дівчину, як Ольга?
- Того вечора вона була популярна. Через вовка. А Лавріс... Сам знаєш, йому варто зауважити жінку, і він вже робить стійку і йде до мети.
- Здається мені, все ж заздрите ви, ваша величносте, - лукаво підняв брову Жак. - А самі зволите мені просторікувати про повну байдужість?
- Не кажи дурниць. З чого б мені ревнувати? Просто я подумав... На цих пиятиках вічно всякі неподобства трапляються, а жінки істоти загадкові... Поки вони п'яні, ми їм подобаємося і вони нас ніби як хочуть, а коли вони на ранок вже тверезі, виявляється, що їх підло обдурили, скривдили і зганьбили... Забавно, дуже часто вони дійсно так думають. От мені й не хотілося, щоб вона на ранок про що-небудь пошкодувала... Хоча, можливо, я і помилився. Може, вона не з тих, хто шкодує про зроблене, яким би не виявився результат. У будь-якому випадку, Лавріс - не найкращий початок, ти не знаходиш? Я його відкликав убік і сказав йому два слова.
- Всього два? Треба ж, як ви влучно вмієте виражатися. Лавріс виклав ваші два слова приблизно так: «Його величність зволив мені повідомити, що, оскільки я широко відомий в столиці як ловелас і викрадач сердець прекрасних панянок, він вважає своїм обов'язком нагадати мені, щоб я поводився з юною пані Ольгою належним чином і не дозволяв собі ніяких вільностей, що можуть кинути тінь на її репутацію».
Король склався навпіл від реготу.
- Мені завидно, ваша величносте! - нагадав блазень. - Скажіть же ті заповітні два слова, щоб і я міг посміятися.
- Я йому сказав: «Яйця відірву!» - зізнався король, і вони зареготали вже разом.
- Дякую, що сказали, ваша величносте! - засміявся Жак. - Отже, виграв граф Оррі. Я з нього пляшку стягну.
- Як ти меркантильний! Тобі що, нема на що випити?
- Справа не у вигоді, - заперечив Жак. - В принципі. А взагалі, мушу вам сказати, ваша величносте, залишили б ви дівчину в спокої, якщо дійсно до неї настільки байдужі. Адже вона до вас звикає. Я помітив, вона дуже легко прив'язується до людей, які їй подобаються. Ви ось з нею спілкуєтесь, гуляти ходите, на полювання запрошуєте...