- Чому?
- Тому що у неї є Вогонь.
- А ви звідки знаєте?
- Ти забув, що у мене в родині є німфа і ельф, які все наскрізь бачать? Так ось, для барда Вогонь - річ вкрай необхідна, він дає натхнення, особливе бачення світу, здатність творити. Але водночас дещо і відбирає, так що займатися будь-якою іншою звичайною роботою така людина просто не може. Ти не звертав уваги, що барди все до одного нероби і нехлюї, і чим талановитіше, тим сильніше? Єдина праця, на яку вони здатні, - це їх творчість. Згадати хоча б того ж Ель Драко, який переспав з пів континентом. А маестро Ферро? Він же п'є, як три Елмари.
- Може, Ользі в барди податися?
- Порадь. Тільки я щось не помітив у неї особливих талантів.
- Але якщо у неї є Вогонь, повинен бути і талант?
- А ось це не обов'язково. Хоча, може, ми просто не знаємо. Сам у неї і запитай. А я піду все-таки в кабінет і попрацюю...
- Ви б краще прилягли, - порадив Жак. - захворієте ж зовсім.
- Можна подумати, якщо я прислухаюся до твоєї поради, то не захворію. Я вже захворів. А спати вдень - це збочення. Скажи, щоб знайшли Антраса та прислали до кабінету. А сам іди і займайся з Ольгою. Зрештою, це твоя робота, хоча працівник з тебе... як з будь-якого барда.
- Ваша величносте, - запитав раптом блазень. - А у мене є цей самий Вогонь?
- Ох, чого тільки в тебе немає... - посміхнувся король. - Ти взагалі істота унікальна. Є у тебе Вогонь, хоча і не дуже сильний. Вогонь барда, Сила мага, Луч алхіміка, Тінь злодія, навіть лють воїна десь дрімає в глибині.
- А у вас? - тут же поцікавився Жак. - Чи це таємниця?
- Державна таємниця, - серйозно сказав король і піднявся. - Не забудь, що я просив прислати в кабінет секретаря.
***
- Безсмертна вона, чи що? - роздратовано плеснула по гладі басейну графиня Монкар. - Чи це нам маг такий бездарний попався? Доріано, він у тебе взагалі хоч на що-небудь здатний? Чи одні ілюзії вивчив?
- Він все зробив правильно, - надула губки віконтеса Бефолін. - Просто нам поки не щастить.
- Доля, отже, - ліниво зауважила Камілла. - Навіщо вам це взагалі знадобилося? Адже з'ясували, що у короля з нею нічого, що одружуватися він взагалі не збирається, який сенс у всьому цьому? Крім того, у вас же все йде шкереберть. З моста мало не впав Елмар, вовк ледь не загриз Ельвіру. Свинство це, між іншим, своїх так підставляти. Тепер короля мало не втопили.
- А якби це була не Ельвіра, а хтось із нас? - додала герцогиня Дваррі. - Ви б і нас не пошкодували? Ольга-то в штанях, вона б утекла, а нас би точно...
- Не кажи дурниць! - перебила її Аліса. - Ви - інша справа. Це Ельвіра нас заклала, тому і не виходить нічого.
- Прямо-таки тому! - фиркнула Доріана. - Можна подумати, хтось заздалегідь відав, що ми збираємося робити?! Просто обставини так склалися. Хто ж знав, що вона така смілива виявиться і застрелить цього вовка, замість того щоб бігти? І хто міг подумати, що зомбі так злякається звичайного амулета?
- Нехай маг тепер гарненько подумає... Щоб в цей раз без проколів і напевно. А то рано чи пізно король дійсно запідозрить недобре і вирахує нас, - сказала Аліса. - Вам ще нічого, а мене найперше запідозрить.
- Кинули б ви цю пропащу справу, - порадила Камілла, томно розвалившись на спеціальному сидінні, розташованому в воді вздовж стінки басейну. - Не скінчиться це добром, ось побачите.
- Ти серйозно думаєш, що у короля з нею нічого немає? - недобре примружилася графиня Монкар. - З чого ти це зробила висновок? З того, що він її не трахав? Так ти уявляєш, що це значить?
- Що він її не хоче, - пояснила Камілла.
- Зовсім ні. Не пам'ятаєш, що було на полюванні? Ти знаєш, що його величність мало не пришиб бідного Лавріса, коли застав його зі своєю Ольгою за безневинними поцілунками? Хто-небудь коли-небудь бачив, щоб наш король хоч одну з нас ревнував? А ви знаєте, що, відпускаючи Ольгу веселитися з героями, він наказав Елмарові глядіти її як зіницю ока?
- Знайшов кому доручити! - зареготала Селія. - догледіли, нічого не скажеш!
- Догледів він там чи ні, але тепер вже котрий день не покидає свого будинку і на люди не показується, так йому від його величності перепало. А тепер скажіть, хоч якусь жінку на вашій пам'яті король так беріг? Ти правду казала, Камілло, якщо він її трахне, то може перелякати навіки і вона від нього сама втече. Ось він і чекає офіційного весілля, після якого вона вже нікуди не дінеться. А сам тим часом біля неї упадає і всіляко приручає. Ви всі пішли, а я бачила, як він на неї дивився, коли вона нашого вовка різала! Із захватом! І як він її кров'ю мазав, теж помітила. Ніжно і лагідно, як кішечку. А потім ще битих дві години у своєму наметі заспокоював. І ви мені говорите, що він до неї байдужий? Нехай мене стусанами з двору проженуть, якщо це так!