- Про себе?.. Я потрапив до двору, коли мені було дванадцять. До того жив з народом моєї матері, в західних степах. Вона була войовницею і виховувала мене відповідно. Одного разу вона ні з того ні з сього дала мені коня, зброю, похідну торбу і браслет, який батько подарував їй на пам'ять, і відправила в Ортан. Вже потім я дізнався, що через тиждень після мого від'їзду на селище напала орда оласків і моє плем'я перестало існувати. Мати відправила мене, щоб уберегти від загибелі. В родині батька мене прийняли з повною байдужістю. Він спочатку начебто зрадів, офіційно визнав мене, розпорядився вчити і виховувати як личить, але на тому його турбота і закінчилася. Не скажу, що батько вів себе зі мною погано, скоріше навпаки, але рідним я його не відчував. Старші брати ставилися до мене зверхньо, як зазвичай дорослі парубки відносяться до шмаркачів, до того ж я був бастард і неотесаний варвар. Тіна була вже доросла дівчина, а Нона - непрохідна дурепа. Зате з кузеном Шелларом ми відразу подружилися. Він був великий дивак... Та його і зараз важко назвати цілком нормальним, але хлопець він хороший.
- Це той, який зараз король і курить люльку? - уточнила Ольга.
Елмар згадав про прохання кузена і зрозумів, що виконати його буде вже практично неможливо.
- Так, - неохоче підтвердив він і знову наповнив келихи. - Вип'ємо ще?
Як виявилося, гостя була здатна дудлити вино не гірше будь-якого королівського паладина. А цікавістю не поступалася кузенові Шелларові.
- Як же вийшло, що королем виявився ваш кузен? - поцікавилася вона після чергового тосту.
- Так сталося... - зітхнув Елмар. - Я не дуже люблю про це згадувати, але якщо вже став розповідати... Одного разу, років чотири чи п'ять тому, у нас мало не стався переворот. Орден Небесних Вершників, тханкварра...
- Що, що? - перепитала дівчина. - Тхан... як його... Це ім'я або назва?
- Це лайка, - зніяковів принц-бастард. - Прошу вибачення.
- Так лайтеся на здоров'я! Мене це не шокує, я і сама вмію лаятися. А що це означає?
- Нічого особливого... Це варварська лайка на мові мого народу, перекладу піддається з великими труднощами. Так ось, ці Вершники, щоб їм до кінця часів некроманти спати не давали, влаштували державний переворот. Мене тоді не було вдома, ми з друзями їздили здійснювати подвиги. Мафей був покараний за щось, а Шеллар затримався на роботі. Сестри, ясна річ, тоді вже не жили з нами. А всі решта - батько, брати, королева Роана - загинули. Ось так і вийшло, що Шеллар став королем. Я досі дякую всіх богів, які є, що він тоді затримався. А ще за те, що покійний батько, складаючи список спадкоємців, поставив його попереду мене, а не після.
- А вам так не хочеться бути королем?
- Та не приведіть боги! Це така морока... Хоч би Шеллар скоріше одружився, а то я постійно боюся, як би з ним чого не сталося. Ну, про свою родину я ніби все розповів. Про що ще хочете почути?
- Про ельфів! - негайно попросила дівчина.
Елмар мимоволі посміхнувся. Жак свого часу теж наполегливо цікавився саме цим питанням. Як ці переселенці люблять казки!
- Ельфи пішли з нашого світу більше трьохсот років тому, - сказав принц-бастард. - Так що для нашого покоління вони вже небилиця, як і для вас. Ось метр Істран їх ще пам'ятає.
- А як же принц Мафей?
- О, це особливий і унікальний випадок. Мабуть, якийсь ельф випадково забрів в наш світ і зустрів дівчину, яка йому сподобалася. А потім так само непомітно пішов. Я чув, що Зіновій застав його в спальні доньки і, як будь-який батько, хотів з ним розібратися по-своєму. Ельф тут же зник і більше не з'являвся.
- Нашкодив і змився? - засміялася Ольга.
- Саме так. До речі, Мафей успадкував цю сімейну рису характеру. Шкодити і намагатися втекти. А оскільки він могутній маг, можете собі уявити масштаби його витівок. Іноді це буває просто страшно. Сопливий підліток без найменшого розуміння про відповідальність - що взагалі властиво ельфам - і величезною магічною силою. Одного разу, коли він був маленький, з переляку розніс ціле крило палацу... А це його «сліпе полювання»?
- Так ви якось поясніть йому, чи що, - поспівчувала Ольга. - Він вам так колись гранату з вирваною чекою дістане і почне розглядати, поки вона не рвоне.
- Не зовсім зрозумів ваш приклад, але запевняю, ми приводили не менше мальовничі. Результат не забарився. Може, він хоч тепер трохи подумає своєї забитою головою, перш ніж починати шкодити... Втім, сумніваюся. Про що б ви ще хотіли дізнатися?
- А розкажіть про ваші подвиги, - попросила дівчина.
Принц-бастард спохмурнів.
- Нехай вам розповість хтось інший. Це буде нескромно з мого боку, і я не люблю про це говорити.
- Вибачте, я не знала, що ви такий скромний герой.