- Я, здається, не казав, що я герой, - здивувався Елмар.
- Ну як же, раз здійснювали подвиги, значить, герой.
Логіка була залізна. Заперечити було нічого.
- А часто ви це робите? - Не вгамовувалася Ольга. - У сенсі, подвиги?
- Я цього вже не роблю, - сумно зітхнув Елмар. - Мої подвиги скінчились. Щоб ви зайвий раз не питали чому, - а ви ж обов'язково запитайте, - поясню. Мої соратники загинули, і наша група розпалася.
- Вибачте, будь ласка, я не знала... Не хотіла вас засмутити... Давайте тоді про щось інше... Ось, наприклад, цей будинок. Ви в ньому живете? А чому не в палаці?
- Не люблю. Там все дуже... як би це сказати... бундючно. А я не звик до придворних церемоній. Я простий степовий варвар, воїн, який провів десять років у походах. Я хочу жити так, як мені подобається, і, на щастя, можу собі це дозволити.
- Ви живете один в цьому величезному будинку?
- Я живу з жінкою, - коротко відповів Елмар, вирішивши, що це найкращий момент припинити можливі загравання. Хоча поки гостя нічого подібного собі не дозволяла.
- А де вона? Спить?
- Її зараз немає вдома. Я вас завтра... точніше, сьогодні вранці познайомлю. Мені б хотілося, щоб ви подружилися.
- А яка вона? - тут же запитала цікава Ольга.
- Дуже хороша. Побачите самі. Вам скільки років?
- Двадцять один.
- Їй теж. Її звуть Азіль.
- Вона ваша коханка або щось більше?
- Щось більше. Набагато більше. Я її дуже люблю і... і дуже багатьом їй зобов'язаний.
- А вона вас любить?
- Так. Інакше б не жила зі мною.
- А чому ви тоді не одружитеся? Чи вам не можна, тому що вона не принцеса?
Елмар зітхнув і налив ще вина. Ця дівчина в смішних капцях була здатна, напевно, розговорити і скелет. Навіть якщо він був німим за життя.
- Ми чекаємо, поки вона дозріє для шлюбу. Річь у тім, що Азіль - німфа. Вона сама вам розповість, хто такі німфи і чим вони відрізняються від людей. Вона в цьому краще розбирається.
- А це у вас в порядку речей - міжрасові шлюби або ви просто такий оригінал?
- Коли ельфи жили з людьми, це вважалося нормальним, хоча і не дуже часто траплялося. Зараз... важко сказати. Ельфи пішли, а інші раси з людьми не живуть. Вони влаштовуються окремо, своїми громадами. Німфи взагалі велика рідкість, особливо чистокровні, як Азіль.
- А як ви познайомилися?
- Ми з моїми соратниками врятували її від ґвалтівників. Вона була танцівницею в бродячому цирку. Я закохався в неї відразу. А у вас був... наречений або просто хлопець? - Елмар поспішив перевести розмову на іншу тему.
Дівчина похитала головою:
- Ні. По-перше, я не особливо подобаюсь чоловікам. Вони віддають перевагу дівчатам, у яких хоч щось є в ліфчику. А по-друге, я їх теж не дуже... На сумному досвіді своїх гарних подруг я зрозуміла, що це не так уже й погано, коли у хлопців не течуть слинки, як тільки вони мене бачать. З ними добре посидіти в теплій компанії, випити горілки, послухати музику і цікаво поспілкуватися. А варто почати більш близькі стосунки, і вони перетворюються або в стурбованих придурків, або в самовдоволених егоїстів. Так що я прийшла до висновку, що з чоловіками краще дружити і не псувати хороші відносини всякими дурницями.
- А хіба вам не попадалися виключення? - поцікавився Елмар.
- Мабуть, але у мене не було можливості перевірити.
- Це як?
- Вони або були вже зайняті, або не звертали на мене уваги. А я не можу смикатись як дура і зі шкіри пертися, щоб їх залучити. Здається, достатньо лише погляду, щоб дати зрозуміти... І якщо на нього не відповіли, то не варто далі напружуватися і виставляти себе повною ідіоткою. Може, це нерозумно, але ця одвічна гра мені неприємна. Не вмію я відверто кокетувати. Ви вибачте, що я так нешанобливо при вас про чоловіків, але...
- Не варто, - поспішно перебив її Елмар, відчуваючи в душі невимовне полегшення. - І взагалі, перейдемо на «ти». Я зараз ще пляшку принесу.
Він спустився на кухню по вино, не пам'ятаючи себе від радості. Всі його побоювання були марними, правильним виявилося перше враження. Йому зустрілася нормальна подруга, яких він знав безліч, з якими неодноразово змагався в дружніх поєдинках, пив вино і ходив в битви. Просто вона була з іншого світу і тому не носила меча. Несподіване доручення Шеллара вже перестало здаватися принцу такий тягарем, як спочатку. Все було не так страшно. З такою подругою можна прекрасно проводити час в бесідах і розпиванні напоїв, можна навіть навчити її стріляти з лука, наприклад... Меч вона навряд чи підніме... Одне погано - з Азіль вони не домовляться. Не поб'ються, звичайно, з його подругами Азіль ніколи не конфліктувала, але і не подружаться.
- У вас досить демократичне суспільство, як я дивлюся, - сказала Ольга, коли вони знову влаштувалися в кріслах. - Для середньовіччя просто дивно.