- Елмаре! Гей, герою! Прокидайся! Досить спати! У похід!
- Знову!.. - простогнав принц-бастард, знову втикаючись головою в подушку. - Тханкварра! Кудись пертися ні світ ні зоря, скакати як придурок, мечем махати... Азіль, скажи йому, щоб не кричав, я зараз...
Німфа засміялася, пташкою випурхнула з-під ковдри і відчинила вікно:
- Доброго ранку, графе! Зараз він встане!
- Доброго ранку, незрівнянна Азіль! - протрубив за вікном доблесний паладин. - А що це він досі спить?
- Провів ніч за випивкою! - пояснила Азіль, обернулася, подивилася на Елмара і додала: - І ще не проспався.
- Елмаре! - гаркнув граф. - Вибач! Всі чекають на тебе!
Принц-бастард, стогнучи сповз з ліжка і підійшов до вікна.
- Терміново? - похмуро запитав він, виглянувши на вулицю. Осінній холод злегка освіжив похмільну голову, зате миттєво заморозив все інше.
Граф Оррі в повній похідній формі гарцював під вікном, чекаючи заспаного командира.
- Якомога швидше, - відповів він. - Майже всі вже зібралися, чекаємо тільки тебе, Лавріса і Менсора.
- А що там?
- Кажуть, виводок диких тролів, але точно невідомо.
- Виводок? Ну ні фіга собі... Тханкварра... Там що, жодного героя поблизу немає? Заради такої нісенітниці піднімати нас! Пара магів впоралася б... Зараз одягнуся і приїду, чекайте.
Він закрив вікно, відчинив двері і закричав в простір коридору:
- Іласе! Похідні обладунки та зброю! - Потім обернувся до Азіль і попросив: - Сходи, будь ласка, на кухню, накажи подати мені глечик соку і великий бутерброд.
У ванній він облився кілька разів холодною водою, постояв, прислухався до своїх відчуттів і рішуче засунув голову прямо до бадьї. Холодна вода допомогла, але ненадовго. Сон вдалося розігнати, а похмілля, як Елмар вже знав із власного багатого досвіду, такому радикальному і швидкому лікуванню не піддається. Він уявив собі, як буде ще півдня трястися в сідлі в такому стані, і подумав, що мабуть щодо великого бутерброда, він погарячкував.
Повертаючись в спальню, щоб одягнутися, принц-бастард налетів на якусь напіводягнених дівчину, що стояла посеред коридору і витріщала на нього очі в німому захопленні.
- Чого стоїш на дорозі? - пробурчав він, відсуваючи її в сторону. - Вдягнися і справою займися...
Він спробував пригадати, коли це його дворецький наймав нову служницю, але через кілька секунд питання вилетіло у нього з голови, оскільки турбот і так вистачало.
Ще хвилин двадцять весь будинок стояв догори дригом: слуги носилися, як підстрелені гобліни, розшукуючи то втрачений господарем другий чобіт, то чисту сорочку необхідного кольору; сам господар лаявся по-варварськи і стрибав на одній нозі, намагаючись одночасно вдягти штани і зачесатися; заспаний Ілас метався по зброярні, розшукуючи де запропастився хазяйський шолом і наспіх натираючи ганчірочкою панцир, щоб той хоч трохи блищав.
Зрештою все було знайдене, вдягнуте і пристебнуте, і перший паладин королівства важко видерся на коня, все ще намагаючись прийти до тями.
- Ну що, готовий? - посміхнувся граф Оррі. - Поїхали?
Вони віддали честь незрівнянній Азіль, яка махала з ганку хусточкою, і припустили галопом в бік штаб-квартири корпусу паладинів.
- Слухай, Келдоне, - запитав Елмар, коли вони проїхали вже півдороги, - а де це у нас могли вивестися дикі тролі, так, щоб ніхто їх досі не помітив? Може, вони осілі, а хтось просто переплутав?
- Не знаю, - знизав плечима граф. - Але вони нападають на людей. Значить, дикі.
- Великий виводок?
- Два дорослих самця, три самки, троє молодих і одне дитинча.
- Повна маячня! Як могло бути, що ніхто їх не бачив, якщо у них вже молодняк підріс? Де це сталося?
- А сам як думаєш? Звичайно, в передгір'ях, в Сорелло.
- Тоді зрозуміло. Там що сам барон Сорелло, що його шериф - два чоботи валянки... І дракони заведуться, не помітять. А помітять, так півроку будуть думати: повідомляти в столицю або так обійдеться?
- Ну да... - хмикнув граф. - Само розсмокчіться... А вже коли здогадаються повідомити, то в такій паніці, що в столиці піднімуть по тривозі корпус паладинів, хоча ти маєш рацію, пара хороших бойових магів тут більше підійшла б. Та не переймайся, ми швидко впораємося, може, сьогодні ж і повернемося.
- Тобі добре... - зітхнув Елмар. - А я вчора здорово перебрав і тепер як подумаю, що мені належить вишукане задоволення ганятися за тролями і вдихати їх неповторний аромат...
- Ми тебе поставимо в задніх рядах, біля кухні, - засміявся Келдон Оррі, весело ляскаючи товариша по плечу. - Всі ми цю справу любимо і твій стан чудово розуміємо. До речі, слухай новий анекдот!
Елмар слухав неуважно і намагався зрозуміти, що з ним не так. Його не покидало відчуття, що щось не так. Він оглянув обладунки та зброю - все було на місці, в порядку, а все одно таке відчуття, ніби щось забув.