На плацу перед штаб-квартирою вже вишикувався весь корпус - сто п'ятдесят королівських паладинів, добірна гвардія, елітне військо. Майже половина - колишні герої. Гордість корони, слава батьківщини... На хрена було збирати таке військо заради нещасного виводка тролів? Будь-який з них розметав б такого противника сам, якщо, звичайно, озброїтися не мечем, а хорошою палицею, наприклад... Або послати парочку бойових магів, бажано елементалістів... І все було б гаразд, і переляканого барона Сорелло заспокоїли б, і нещасний перший паладин міг би нормально проспатись. Ні, він, звичайно, не проти розім’ятись, але не в такому ж стані!
Заспаного командира вітали почесним салютом.
- Доброго ранку, доблесний герою! - дружним хором проволали вони, і Елмар зрозумів, що, принаймні, ще години дві йому доведеться вислуховувати жарти товаришів з приводу його здатності спати, пити, а заодно їсти та все інше, хоча насправді «їсти та інше» не мають ніякого відношення до того, що він проспав. Він відповів на привітання і зауважив чотирьох магів-телепортістів, що тинялися поблизу. Це порадувало його несказанно - отже, справа термінова і трястися в сідлі три доби не доведеться. Зараз їх перемістять прямо в Сорелло і їхати залишиться зовсім небагато. Значить, великий бутерброд цілком можна було і з'їсти... При згадці про втрачений сніданок радість різко зменшилася. А коли вони прибули на місце і почалися ті самі жарти, яких він боявся, настрій у принца-бастарда зовсім зіпсувався.
Почав все, зрозуміло, кавалер Лавріс, який був знаменитий не тільки тим, що псував дівчат в непомірних кількостях, а ще й схильністю насміхатися над усім на світі.
- Щось довго ти спиш, - підколов він сумного принца-бастарда. - У дитинство впадаєш чи ніч була бурхлива?
- Ти сам з'явився ще пізніше, ніж я, - невдоволено буркнув Елмар, розуміючи, що цим безсоромного Лавріса не дістанеш.
- Так я-то зрозуміло, - нітрохи не бентежачись, погодився той. - Я вчора мав честь вечеряти з блискучою Каміллою Трезон, так що заснув тільки о п'ятій ранку. А ти?
- Ах! - зітхнув граф Оррі. - Хіба можна спати, коли поруч незрівнянна Азіль!
Граф був небайдужий до прекрасних очей німфи і давно безнадійно зітхав, заздрячи приятелеві. Сама ж Азіль, як навмисне, обійшла його своєю увагою, пояснивши це туманно і незрозуміло, як і все, що вона намагалася пояснити: «Тобі це не потрібно». Не інакше від заздрості його світлість і приєднався до насмішника Лавріса, тому що зазвичай він не мав схильності знущатися над нещасними товаришами, яких піднімали ні світ ні зоря і відправляли в похід в стані жорстокого похмілля.
- Відчепіться, - пробурчав Елмар. - Без вас голова тріщить...
- Ах ось воно що! - дружним хором закричали друзі-паладини і зареготали так, що їх коні злякано відсахнулися.
- Дійсно, - підморгнув Оррі, - Азіль згадувала про якусь нічну пиятику... І де ж це ти так набрався, друже?
- Вдома, - пробурчав Елмар. - Азіль пішла гуляти, а ми посиділи, випили... Стоп, а з ким це я вчора пив?
Пролунав ще один вибух реготу, кінь Елмара здригнувся так, що принц-бастард ледь не вилетів з сідла.
- Згадуй, згадуй! - простогнав кавалер Лавріс. - Може, пані привів? Може, вона досі у тебе вдома спить і не розуміє, куди ти подівся?
- Яку ще пані? - сердито огризнувся Елмар. У цього Лавріса всі думки тільки про одне, ні щоб про майбутню битву задуматися! Напхати б його носом в троля хоч раз, щоб усвідомив... - Хіба я з жінкою б всю ніч вино пив? Ні, а дійсно, з ким же я пив?.. Тханкварра!!! - раптом завив він і в розпачі ляснув себе долонею по лобі. Пластинчаста рукавичка дзвінко брязнула про шолому, і в голові у героя задзвеніло. - Я ж зовсім про неї забув!
- Отже, все-таки пані, - зробив висновок кавалер Лавріс.
- Яка пані! - застогнав Елмар, розібравшись нарешті, що за «нова служниця» попалася йому сьогодні в коридорі і чому його весь ранок переслідувало відчуття, ніби він щось не зробив. О боги, сором-то який! Що вона подумає про світ, в якому навіть принци, які отримали королівське виховання, тиняються по будинку в неналежному вигляді і неввічливі з пані, сп'яну забувши, хто перед ними?! - Ну вас всіх в дупу з вашими жінками! Мені король переселенку доручив для адаптації, а я привів її додому, напоїв та забув про неї! Ой, тханкварра... Це ж я на неї натрапив в коридорі... Ще подумав, що це нова служниця...
- І що ти їй сказав? - тут же поцікавився Оррі.
- Не пам'ятаю... Та яка різниця, що я їй сказав, досить того, що я був абсолютно голий!..