- Бідна дівчина! - щасливо закричав Лавріс. - Її серце розбите навіки!
Елмар прикусив язика, проклинаючи свою балакучість, але було вже пізно.
Похід обіцяв бути веселим.
***
- Ну він у тебе!.. - вкотре вигукнула в захваті Ольга, розводячи плечі і стискаючи кулачки, щоб зобразити м'язистого принца. - Ніколи в житті такого чоловіка поблизу не бачила!
- Так, - посміхнулася Азіль, - Елмар гарний... Кажеш, він тебе не впізнав? З похмілля з ним і не те буває.
- Я сама спочатку подумала, що мені все по п'яні приснилося, і не могла зрозуміти, що з нашим гуртожитком, а потім - де я взагалі перебуваю... Виходжу в коридор, прямую на кухню посмалити і бачу - назустріч тупотить здоровенний качок в чому мати народила... Як тобі пробудження?
Дівчата розсміялися і продовжили сніданок. Вони сиділи на кухні, примостившись на підвіконні, щоб не заважати куховарці, поглинали яєчню прямо з пательні і веселилися, згадуючи метушливий ранок.
- А куди він так терміново збирався? Переполохав весь будинок... - запитала Ольга.
- В похід, - пояснила німфа. - Іноді їх викликають не попереджаючи. Це ще нічого, Елмар, принаймні, живе у себе вдома, і його завжди можна знайти на місці. А ось Лавріса, наприклад, вічно доводиться по борделях виловлювати... Що я смішного сказала?
- Ой... - Ольга зігнулася навпіл від реготу. - Я просто уявила собі такий ось крик і гуркіт рано вранці під вікнами борделя, що тільки заснув...
Азіль теж розсміялася:
- А я ось уявила собі, що буде з бідним Елмаром, коли він все згадає.
- Що все?
- Хто ти така і що робиш у нього в будинку. Він завжди так - нап'ється, утне щось, а на ранок в ньому королівське виховання прокидається, і починаються докори сумління. «Ах, як я міг, ах, я ж перший паладин, ах, як же це негідно!», І таке інше. Ось він згадає, що йому король доручив з тобою займатися, а він першим ділом напився і про доручення забув, і як почне перейматись! А потім ще зрозуміє, що кинув тебе напризволяще і навіть слуг не попередив, і совість його зовсім замучить. Вже не знаю, чи пам'ятає він, що нас знайомив, якщо пам'ятає, то ще нічого... А вже коли згадає, що ходив в непотрібному вигляді в присутності пані, та ще з іншого світу, взагалі від сорому згорить.
- Ах, як же це негідно! - вигукнула Ольга, і дівчата знову дружно розреготалися.
Кухарка зиркнула на них з явним несхваленням.
- А що ми будемо робити? - запитала Азіль, коли вони закінчили сніданок і насміялися вдосталь. - Ти не знаєш, як займаються адаптацією переселенців? У мене досвіду в цій справі немає.
- У мене є, - захихотіла Ольга. - Треба сісти в бібліотеці, набрати побільше вина і квасити всю ніч. У всякому разі, Елмар це робить так.
- Я так не вмію, - засміялася німфа. - Я стільки не вип'ю. Напевно, тобі треба щось розповідати? А що, наприклад? Елмар тобі що оповідав?
- Про себе, про королівську родину, про ельфів і про свого кузена... А в загалі про класичну поезію. А ще я його питала про його подвиги, але він був скромним. Може, ти розкажеш?
- Про подвиги... - Азіль відразу якось посерйознішала і озирнулася на куховарку. - Підемо, напевно, дійсно в бібліотеку... А ще краще, в твою кімнату. Ти будеш влаштовуватися, а я тобі щось розповідати.
***
- Доброго ранку, ваша величносте! - У двері кабінету просунулась усміхнена мармизка Жака і повела очима навколо. - Ви зайняті? Я вам буду потрібен?
- Почекай, - коротко кинув король, вказуючи на диван, і знову звернувся до секретаря: - Я прийму його завтра о дев'ятій ранку. Сьогодні не вийде, я всю другу половину дня буду в Департаменті Порядку та Безпеки. Якщо щось термінове, нехай мене шукають у Флавіуса. О десятій вечора прийдеш... ні, у тебе робочий день закінчиться о восьмій, нехай прийде Антрас. Сюди, в кабінет. Треба буде написати кілька листів. І виклич мені зараз скарбника з усіма робочими документами, ми попрацюємо з бюджетом на наступний рік. Рахівницю нехай захопить, а то він подумки складати не вміє, і доводиться по півгодини помилку шукати. Все ясно? Працюй.
Секретар з поклоном відступив від столу, сховав у папку списані аркуші, знову вклонився і пішов.
- Як справи? - запитав король, коли двері зачинилися. - Ти хоч спав сьогодні?
- Трохи, - кивнув Жак. - Коли Тереза пішла.
- Розповів?
- Розповів, - зітхнув Жак.
- Усе?
- Ні. До того місця, як я потрапив в Ортан. Я подумав... що ви...
- Що я буду проти? Я ж сказав - можеш розповідати.
- Про все? Про слонів теж?
Король сумно посміхнувся:
- Що вам всім далися ці слони? Дуже навіть милі слоники, і нічого страшного в них не було... Ти ж розповів їй про хліборізку? І про свою здатність до трансформації? І про свій страх? Адже розповів, не посоромився?