- Дострибався? - чомусь вголос сказав Шеллар. - Не сиділося тобі в департаменті, пішов пригод на свою дупу шукати...
Він чомусь відчував себе винуватим за вчорашні слова. Не треба було так. Не варто було. Можна було домовитися по-хорошому. Не зміг. Нерви здали.
- Ви його знаєте? - поцікавився метр Істран, випрямляючись і відходячи від дивана.
- Трохи, - кивнув Шеллар. - Я з ним розмовляв в департаменті.
- Містралійській біженець? - уточнив маг і зайняв крісло, з якого тільки що встав Шеллар.
- Тепер так. А взагалі-то він переселенець. Тільки врахуйте, це секретна інформація тільки для службового користування. Не базікайте.
Він знову подивився на Жака, потім на люльку, яку тримав в руках, і мовчки попрямував до дверей.
- Ти куди? - гукнув його Елмар.
- Піду до себе, - не обертаючись, відповів Шеллар. - Тютюн пошукаю.
- Не ходи один! - стрепенувся Елмар і підхопився з місця, поспішно дожовуючи кусень. - Я тебе проведу!
Шеллар хотів нагадати, що він не маленький, але змовчав. Він розумів Елмара. Бідолаха ледве з глузду не з’їхав, дізнавшись про те, що трапилося вдома, примчав стрімголов в столицю, мало не потрапив в засідку... Адже він думав, що улюблений кузен Шеллар загинув разом з усіма. Хтось навіть встиг йому сказати, що від друга дитинства залишилася тільки срібна зірка і купа обвуглених потрухів... Бідний Елмар мало не збожеволів вдруге, на цей раз від радості, коли побачив Шеллара живим. І тепер перший герой, звичайно, буде над ним трястися і всіляко оберігати, боячись втратити його знову. Навіть якщо побоюватися абсолютно нічого.
- Я теж піду з вами, - сказала лучниця, піднімаючись слідом за Елмаром. - А панове маги нехай поки подумають.
«Боги, ну і бардак тут... - думав Шеллар, обережно просуваючись по битому склу і переступаючи через уламки меблів. - Треба розпорядитися, щоб почали ремонт. Якщо почати рано вранці і працювати повну добу без перерви, до післязавтра тронний зал можна буде привести в порядок і коронуватися. Тихо і швидко, без всяких свят та урочистостей. Було б чого святкувати... А все інше можна буде не поспішаючи відремонтувати вже після того. Все одно тут більше ніхто не буде жити...» Він згадав, що рано вранці йому належить допомагати розпоряднику церемоній в організації похорону, впізнавати останки родичів, і ця думка раптом віддалася болем десь в глибині очниць, наче на очі натиснули зсередини. Різко і дуже боляче. Слідом за цим в очах запалало, немов у них сипонули перцю. Шеллар зупинився і став терти очі, одночасно намагаючись не думати про завтрашній день, переключитися на щось інше.
- Що з тобою? - стривожено запитав Елмар, хапаючи його за плече. - Тобі погано? Може, сядеш?
- Просто я не спав минулої ночі, - відповів Шеллар і слухняно сів на перекинуту шафу. - Щось пече... Нічого, сьогодні висплюся, і все пройде.
- А коли ти їв востаннє? - Не вгамовувався Елмар. - Теж позавчора?
- Вчора, - заперечив Шеллар. - Заспокойся, я не голодний.
- Ти зовсім про себе не думаєш, - дорікнув йому кузен. - Подивися, який ти худий! Нічого не їси і ще куриш натщесерце! І не спиш цілодобово.
- Підемо, - сказав Шеллар, піднімаючись, щоб припинити повчаня. - Уже все пройшло. Я просто втомився. Божевільний був день, сам розумієш, не до їжі...
В його кабінеті панував цілковитий розгром. Стіл був розрубаний навпіл. З розбитого вікна звисав труп у біло-блакитний кольчузі воїнів ордена. Шафа лежала посеред кімнати дверцятами вниз. Шеллар спробував її підняти, але не зміг.
- Дай-но я, - сказав Елмар і, легко підхопивши громіздку шафу, одним рухом поставив її вертикально.
Шеллар висунув шухляду і зраділо дістав мішечок з тютюном. Він, не відходячи від шафи, набив люльку і став шукати по кишенях сірники. Сірники теж скінчилися.
- Елмаре! - безнадійно гукнув він. - У тебе сірників немає?
- Я не курю, - нагадав Елмар.
- А як же ти в поході без сірників обходишся? Багаття там, все таке?
- А навіщо мені сірники, якщо всі мої соратники курять?
Сірники виявилися у Валенти.
- Прошу вас, ваша високосте, - серйозно сказала вона, підносячи запалений сірник.
Шеллар швидко запалив і подякував дівчині, відчуваючи себе вкрай ніяково. Після кількох затяжок він зрозумів, що життя не таке погане. І що тепер цілком можна повернутися в королівські апартаменти і відпочити. Але спочатку слід було дізнатися, що ж сталося з бідолахою Жаком.
- Що скажете, панове маги? - запитав Шеллар, коли вони знову розсілися по диванах.
- Нічого не розумію, - знизав плечима метр Істран. - Шанкар каже, що це транс. Дивний якийсь транс, я такого не бачив.