- Та ну, там їсти було нічого... - пробурмотів Елмар. - Шелларе, а можна кому-небудь наказати подати нормальну вечерю? Не зжерли ж ці змовники всі продукти в палаці!
- Кому, наприклад? - поцікавився Шеллар. - Варту з входу покликати? Іди сам на кухню і тягни, що знайдеш.
- Я готувати не вмію!
- Я допоможу, - зголосився містик Шанкар. - Панове маги і без мене впораються. Валенто, ти з нами?
Красуня лучниця з гідністю кивнула і піднялася з-за столу.
- Я не піду, - сказав Шеллар. - Не дочекаєтесь. Не вистачало, щоб король вам ще вечерю готував. Я і так втомився.
- А ми приступимо, - сказав метр Істран і запрошуючи змахнув рукою: - Етель, сідай поруч з ним і візьми його за руку. Зараз я занурю тебе в транс, і ти спробуєш його зачепити. Тільки обережніше, він дуже глибоко. Якщо відчуєш щось не те, одразу повертайся.
- Знаю, не дівчинка, - відгукнулася нешанобливо чарівниця.
Шелларові стало смішно - маленька, щупла Етель зі своїм стриженим волоссям, що стирчить на всі боки, була схожа саме на дівчинку. А поруч з Валентою і зовсім на общипане курча.
Чарівниця присіла на кушетку, взяла Жака за руку і закрила очі. Метр Істран взявся за роботу, а Шеллар з задоволенням спостерігав за ним. Він завжди любив дивитися, як чаклує придворний маг. Метр робив це невимовно естетично.
- Ой! - вигукнула Етель. - Я його вже бачу. І зовсім не глибоко. Зараз я його дістану.
- Обережно, - нагадав маг. - Тобі здається. Насправді ти вже глибоко. Не захоплюйся, а то мені і тебе доведеться витягувати.
- Та ні, ось же він! А славний який! Ей ти! Йди сюди! Як тебе звати?
- Я Жак, - тихо і глухо відгукнувся переселенець. - А ти хто?
- Етель. Ходімо зі мною, я тебе виведу. Як ти сюди потрапив?
- Тільки не смійся. Я заблукав в мегамережі.
- Де-де?
- А хіба це не мегамережа?
- Мабуть ні.
- Он воно що... - Жак говорив тихо, безпристрасно, голосом якоїсь некромантської нежиті. - Тому-то я і заблукав. Мегамережу знаю вздовж і впоперек. А тут... Тут так порожньо...
- А тобі тут подобається?
- Не знаю. Напевно, так. Тільки ось ця порожнеча...
- Яка ще порожнеча? А я? Летимо зі мною.
Етель схопила Жака за обидві руки і притягнула до себе. Її голос був веселий і дзвінкий, як завжди.
- Етель, не захоплюйся! - застеріг чарівницю метр Істран.
Але та ніби й не чула.
- Ух ти, як здорово! - радісно вигукнула вона. - Ой, який ти тут дивний... Ти теплий, добрий і веселий. І у тебе немає тіла. Як цікаво!
- А ти що, ніколи не була в мегамережі? Ти ще нулевічка? - Голос Жака злегка пожвавився і теж повеселішав.
- Не знаю, що ти називаєш мегамережею, але тут я точно не була. А як я тут виглядаю?
- Ніяк. Ти дзвінка, весела і заводна. І ти збуджуєш.
- А тут можна займатися сексом? У сенсі раз у нас немає тіл?
- Можна, - посміхнувся Жак. - А ти бажаєш?
- Ще б пак! - захоплено зойкнула чарівниця і схопилася на нерухомого переселенця верхи.
- От безсоромна! - розгнівався метр Істран. - Етель! Повертайся негайно!
Етель захоплено ахнула і рвонула на собі блузку. Жак підвівся, пригорнув її до себе і солодко застогнав.
- Ах, яка ти цікава!
- Ох, як здорово! Я ніколи так не пробувала!
- Поцілуй мене.
- А як?
- Наче насправді.
- Ух ти! - Етель запустила обидві руки в його волосся і здивовано запитала: - А що це у тебе за дірка в голові?
- Як що? Сокет. Як у всіх. Не звертай уваги на тіло, а то відпадеш. Стривай, а як ти його намацала? Хіба твоє тіло поруч з моїм?
- І не просто поруч... Ох... Ти чудовий... Це просто чарівно...
- Оце так! Таким даблдекером я теж ще не пробував!
- Ходімо звідси, - з огидою сказав метр Істран. - Вони тепер не зупиняться, а пірнати за цією аморальною кішкою у мене немає ніякого бажання.
- Не варто їх зупиняти, - посміхнувся Шеллар. - Нехай хлопець отримає хоч якесь задоволення. Після того, що йому довелося пережити, бідолаха цілком заслуговує невеличку розвагу.
- Ви мені розповісте про нього? - поцікавився маг, пропускаючи принца в двері.
- Звісно, - відповів Шеллар. - Так він сам вам розповість. Ні-ні, прошу вас, метре, ви старше.
- Звикайте, ваша величносте, - похитав головою метр. - Етикету треба дотримуватися. Не можна ж усім бути такими, як мерзотниця Етель.
Шеллар слухняно ступив вперед, і це здалося йому кричуще ненормальним. Повага до наставника була у нього рефлекторна, і приймати знаки поваги від цієї людини було дико. Звернення «ваша величносте» неприємно різало слух. Шеллар не хотів бути королем. Якби це було можливо, він би з радістю поступився престолом кузену і повернувся до своїх рідних шпигунів і злочинців. Але принц прекрасно знав, що Елмар ні за що не погодиться кинути геройську вольницю і взяти на себе тягар відповідальності за всю країну. Звичайно, в будь-якому королівстві вистачає дурнів, які мріють про корону, але принц-бастард дурнем не був і прекрасно розумів, що правління державою - це не стільки бали і полювання, та перекидання в ліжку з фрейлінами, скільки тяжка праця і величезна відповідальність. Та й якщо чесно, то і не потягне він цілу країну. «А я потягну? - подумки запитав себе Шеллар, спускаючись сходами на кухню, звідки вже долинали хвилюючі пряні запахи. І сам собі відповів: - А куди я дінусь? Я король. Я повинен".