«Ось дивно, - подумав Шеллар, - чому я на нього не серджуся? Чим він такий особливий, що я сприймаю його не як слугу, а як приятеля, на зразок того ж Елмара з соратниками? Тим, що врятував Мафея? Та ні. Загалом, нічого і не сталося б з принцом, до ранку б звільнили. Ніхто б його не став вбивати, він все одно не має права спадкування. Швидше навпаки, берегли б і вивчали, в ордені теж не дурні сиділи, їм зайвий маг такого рівня не завадив би. Тоді чому? Співчуваю йому? Так це ж не причина для такої незрозумілої симпатії. Хіба мало я бачив містралійськіх біженців, хіба мало чув їх жахливих історій? Що ж такого саме в цьому хлопцеві, що за чарівність дозволяє йому всім подобатися? Навіть мені. Незважаючи на те що він мені нагрубіянив, стягнув два золотих зі столу і зламав двері в мій кабінет»...
Через двері протиснувся Жак з тацею, заставленою тарілками. Він закрив двері ногою і поставив страви на стіл, недбало зсунувши державні документи. Шеллар поспішив прибрати папери, поки на них не налили вина або соусу, і влаштувався в кріслі. Жак дістав з-за пазухи неабияких розмірів бутель, а з кишені не дуже чистий келих.
- Це що? - здивовано запитав Шеллар.
- Це? Містралійська виноградна горілка. Саме те, що вам потрібно.
- Та ні, ось це. Там що, чистого посуду немає?
- На кухні? Є. Але прибор дали тільки один. Нікому не спало на думку, що король буде їсти і випивати в товаристві якогось пройдисвіта. За горілку я посварився з шеф-кухарем, а через посуд вже не став. У паладинів зі столу стягнув. Вони там вже всі перепились. Ваш доблесний кузен валяється під столом і хропе, як антикварний автомобіль... Та дурниця, я б і з горлечка міг, але в товаристві короля якось... Давайте я вам наллю. Прикольно, з королями я ще не пив.
- Я сам, - скривився Шеллар. Йому чомусь було неприємно, коли новий знайомий намагався зробити щось, що зазвичай роблять слуги.
- Е, ні, ви неправильно наллєте, - заперечив Жак і налив майже повну склянку. - Це треба випити залпом, потім видихнути і міцно понюхати шматочок хліба. А вже потім можна закушувати. Тільки обов'язково все випийте.
- Які складні інструкції! - хмикнув Шеллар і хоробро перекинув келих.
Вогняна грудка прокотилася по глотці, стравоходу і обпекла порожній шлунок.
- Ага, ось так, - кивнув Жак і теж сьорбнув з келиха. - Правильно.
Шеллар сунув в рот шматок маринованої риби. Потім запитав:
- Послухай, якщо ти тут, з ким же Етель в моїй спальні валяється?
- Не знаю, - знизав плечима Жак. - Напевно, з Шанкаром. Якщо вона його все-таки вмовила спробувати в трансі. Або з яким-небудь паладином. Та хіба мало мужиків по палацу бігає?
- А ти що ж?
- Так що я, машина, справді? Скільки ж можна? З нею, звичайно, весело, але вона після цього віртуального сексу як з ланцюга зірвалася. Правду кажуть, що віртуальний секс шкідливий. Я вже почав боятися, що у неї зовсім блюдце полетить з незвички.
- Не переймайся. Елмар казав, що вона завжди така. У неї великі проблеми з почуттям міри.
- Здається, вона комплексує через свою зовнішність.
- О ні, аніскільки, хіба що тільки з тобою. Ти не розчарувався, побачивши її наяву?
- Ні краплі. Я її такою собі і уявляв. Ну, може, трохи дорослішою. Думаєте, вона боїться, що я розчарувався? І тягає мене в ліжко щопівгодини, щоб зайвий раз переконатися в зворотному? А можна її втішити яким-небудь іншим способом?
- Не бери в голову, - махнув рукою Шеллар. - Вона завтра або післязавтра поїде і забуде про тебе. Шанкар покаже їй якусь нову позу, про яку вичитає в трактатах своїх одноплемінників, вона випробує її на Елмарові, і він буде довго лаятися, тому що обов'язково знову не втримає рівновагу або зв'язки розтягне. Він же важкий, мій дорогий кузен Елмар, і громіздкий, як шафа ...
Жак засміявся і знову налив.
- А собі? - нагадав Шеллар.
- У мене ще є. Мені більше не треба, я сьогодні вже пив і з Етель, і з паладинами, і з якимись молодими магами, і з вашими слугами, і з офіцерами палацової варти... Так що ви пийте, а я просто складу вам компанію.
Друга вогняна грудка провалилася легше і швидше і відразу ж розлилася по всьому тілу приємною зігріваючою хвилею. Напруга кошмарного дня стала потроху відступати, і Шеллар відчув бажання пильніше дослідити тарілку.
- А ти чого не їж? - запитав він, спостерігаючи, як Жак знову сьорбає і, мляво надкусивши бутерброд, кладе його поруч з собою на диван.
- Так я ж і їв з усіма, з ким пив, - пояснив Жак. Потім раптом запитав: - А у вашого кузена... Це його офіційний титул?
- Принц-бастард? Так. А що в ньому такого?
- Я просто хотів уточнити, щоб його ненароком не образити. У нас це щось на зразок лайки.
- Що тут образливого? Цей титул існує, щоб відрізняти незаконнонароджених принців від народжених у шлюбі. Різні права спадкування... Тобі справді цікаві всі ці юридичні нюанси? Або просто хотів дізнатися, чи не вліз я на трон не в свою чергу?