- Ти сказав, що радив Гаетано мене добити. Ти що, там був?
- Був. Я взагалі про тебе досить багато знаю. Я пам'ятаю тебе ще з тих часів, коли ти носила інше ім'я і не стріляла в людей, а грала на роялі. І коли ми знайшли тебе на віллі Сальваторе, я тебе відразу впізнав. Обличчя-то вони не чіпали... Гаетано розповідав тобі, що там було?
- Розповідав, - кивнула Саета. - Він до цього старого збоченця давно підбирався. Ти, напевно, чув, у Гаетано була донька...
- Чув. Вона пропала ще задовго до того. Власне, через всю цю історію з донькою Гаетано і приєднався до нас. На державу образився. Він грішив на Сальваторе з самого початку, але йому ніхто не вірив. Навіть у нас не вірили, а вже в легальному, так би мовити, суспільстві... Як же, найдобріший первосвященик Сальваторе, духовна опора нації! А він і його сини-збоченці творили таке... Тобі ще, можна сказати, пощастило. Гаетано зрештою наплював і на Раду, і на дисципліну, і на особисту заборону генерала Борхеса, взяв з собою невелику добірну групу і навідався на цю віллу. Там була досить сильна охорона, але ми її вдало зняли без шуму і, коли зайшли, застали веселощі в повному розпалі. Знаєш, Саето, я всяке бачив, але від такого неподобства мене мало не знудило. Трахатись між собою і попутно різати на частини жінку для гостроти відчуттів... Так що я бачив тебе там у всій красі, так би мовити. Я дійсно порадив Гаетано тебе добити. Мені здавалося, що так буде гуманніше. Може, я був не правий, але ти виглядала так... Важко було припустити, що ти виживеш після такого.
- Як бачиш, - похмуро зауважила Саета. Весь цей час вона сиділа відвернувшись і час від часу беззвучно здригалася.
- Бачу. Помилився. Можу взяти свої слова назад, якщо тобі від цього буде легше. А можна запитати?..
- Чи правда, що мене зашили наглухо? - різко перебила його Саета. - Цікавість замучила? Щоб ти не губився серед пліток, відповім. Раз вже ми повинні знати один про одного більше... Майже правда. Мені видалили практично все. І те, що залишилося від другої груді, теж ампутували. А тепер досить про мене, краще про тебе. Я вже бачу, що сама ходяча плітка про тебе така ж неправда, як і... ну, не буду повторювати.
- Це щодо того, що геніталії мені вирвали розпеченими щипцями в Кастель Мілагро? Зрозуміло, неправда. Мені їх відбила ти десять хвилин тому.
- А друга сама ходяча плітка про тебе правда?
- Ні. І третя теж. А до жінок я так ставлюся тому, що мене одного разу дуже сильно і підло кинули. З того часу мене від них відвернуло, як поворожив хто.
- І все? - Саета нарешті повернулася обличчям до співрозмовника і втупилася на нього з відвертим подивом. - Тобто причина всьому звичайна невірна жінка? Ти посунувся розумом просто з ревнощів?
- До чого тут ревнощі? - насупився Кантор. - Хіба я щось казав про невірність? З милості моєї коханої я опинився в Кастель Мілагро. Вона мене здала за стандартну нагороду в п'ятдесят золотих, коли я прийшов до неї після втечі з табору в надії на допомогу і співчуття.
- От курва! - Здивувалася Саета. - Всього за п'ятдесят золотих?
- Їй би доплатили ще, якби я кого-небудь здав. Напевно, вона на це і розраховувала. Нас було багато, ціла група біженців. Ми повинні були піти морем в Егіну. За десять золотих з голови - це була б пристойна сума.
- І ти нікого не здав? А як вийшов звідти?
- Я не вийшов, мене винесли. У несвідомому стані. Навіть не знаю точно хто, але можливо, Амарго. Він не велів мені про це навіть питати, так що точно я тобі не скажу. Та це й не треба... Продовжимо? Може, опустимо всі взаємні образи, якими ми так щедро один одного обсипали, і повернемося до початку? Тобі дійсно настільки огидно, коли до тебе торкаються?
- Якщо чесно... Коли просто торкаються без певних намірів - ні. Я сама собі створила таку репутацію, ніби я ненормальна. Ти ж знаєш, які хлопці у Гаетано. Вони тут в горах без жінок зовсім здичавіли. Ось я і постаралася відвадити їх отже. Кого-то ножем штрикнула, кому-то яйця відбила... Тепер всі знають, що Саета зашита наглухо і взагалі психована, її навіть руками чіпати не можна. Звикли і не намагаються ні загравати, ні руками лапати, нічого схожого. І сама я звикла. Зрозуміло, якщо хтось посміє, Гаетано тому власноручно яйця вирве, але не бігати ж кожного разу скаржитися, я все-таки бойовик, а не студентка консерваторії. Ось так я всіх і видресирувала. А насправді... - Вона зітхнула і поправила розпатлане волосся. - Це просто звичка. Я постараюся.