- От і добре, - кивнув Кантор. - Тільки краще не зараз. Мені треба трохи відлежатися.
- Що, здорово я тебе?
- Практично відбивна. Але не раджу намагатися повторити. Наступного разу я не розкриюсь так по-дурному, а це була твоя єдина перевага. Справа навіть не в тому, що я набагато сильніше фізично, хоч ти і міцне дівчисько. У рукопашному бою я спокійно роблю двох озброєних мужиків будь-якої ваги. А ти молода і в цьому недосвідчена, сильно підозрюю, що бити по яйцях - це єдине, що ти вмієш робити як слід.
- Загалом-то не єдине, але... Гаразд, краще більше не будемо битися. Тільки надалі придержи язика, якщо тобі захочеться висловитися щодо того, що всі баби... і так далі.
- Домовилися. Ти, звичайно, сама розумієш, що у мене до тебе буде аналогічне прохання.
- Розумію. Згодна. І ще... Канторе, нам що, доведеться спати на одному ліжку, раз ми... «подружжя»?
- Не переймайся, може, не доведеться. Якщо що, просто ляжемо подалі один від одного.
- І ми будемо жити в одній кімнаті, разом переодягатися і все таке?
- А що тебе хвилює? Я буду відвертатися. Це все дрібниці, які можна вирішити на місці. Я піду, полежу трохи, а ти поки позайматися. Згадай, як носять сукні та туфлі на підборах. Трохи пізніше потренуємся, післязавтра нам вже їхати.
- А куди спочатку? У Егіну чи в Ортан?
- У Ортан. Вона поїхала туди.
- Через гори підемо?
- Так буде безпечніше. На наших кордонах паспортний контроль строгий, липові ксиви можуть викупити на раз. А вже через інші кордони можна їхати легально.
- Канторе! - раптом згадала Саета. - Стривай-но ... Якщо всі плітки про тебе неправда і ти нормальний здоровий чоловік, як усі, чому тебе тоді призначили на це завдання?
Кантор зітхнув і сповз зі стільця:
- Амарго був у від'їзді і замість нього на Раду їздив Тортілья. Він і запропонував.
- Чому?
- Тому що Тортілья дурень, ось чому, - грубо відповів Кантор. - Амарго йому в’язи скрутить, коли дізнається, але мені-то що з цього? Рада з радістю погодилася, мою кандидатуру затвердили майже одноголосно. Проти був один тільки Пасіонаріо, оскільки він про мене знає все. Так ось і вийшло. Мені наказали, я їду. Я що, можу відмовитися?
Він випростався спираючись об стіл. Потім відпустив стіл і пошкандибав до дверей.
- Канторе, - неголосно сказала йому вслід Саета. - Вибач.
Кантор дійшов до дверей, зупинився, тримаючись за косяк, обернувся.
- Ти теж, - відповів він і посміхнувся. Стримано і криво, як зазвичай посміхався, але в очах у нього промайнуло щось тепле.
Саета напружено кивнула. Їй було моторошно бачити, як посміхається людина, що йде на вірну смерть.
Або навіть гірше. На вірне безумство.
***
Блазнів Ольга уявляла собі за класичними фільмами-казками - в безглуздих облягаючих костюмчиках на зразок колготок і в ковпаках з бубонцями. Але цей на казкового блазня зовсім не був схожий, насамперед тому що був, так би мовити, в цивільному. У всякому разі, схоже, тут так і одягалися - вузькі штани, заправлені в чобітки, короткий камзол, як у того вухатого принца, мереживний комір розстебнутий з такою собі елегантною недбалістю, зелений берет з ошатною пряжкою кинутий на стіл. А за столом сидить господар берета, дивиться з цікавістю, трохи схиливши голову, і посміхається.
- Привіт. Мене звуть Жак, я буду вчити тебе читати і писати, розповім тобі популярно, що це за світ і як в ньому живуть, ну і іншу фігню на зразок етикету і місцевих безглуздих звичаїв.
У нього дивовижна посмішка, він посміхається всім обличчям відразу. Посміхаються пухкенькі щоки з чарівними ямочками, добрі круглі очі, чи то карі, чи то зелені, рухливі темні брови, навіть, здається, розкуйовджений каштановий чубчик і той посміхається. І відразу хочеться посміхнутися у відповідь. Зрозуміло, Ольга не втрималася і теж розпливлася в усмішці:
- Привіт. А що, вони правда такі дурні?
- Звичаї? О, сама побачиш. А почнемо ми, мабуть, з того, як цей світ влаштований. Азіль з нами посидить і виправить мене, якщо щось не так, а то географія - моє слабке місце. Я її в школі дуже погано вчив, у мене були інші, менш гідні захоплення. А Азіль багато подорожувала. Та й Елмар теж бував всюди, де тільки можна... і де не можна, мабуть, теж, але це вже не відноситься до географії. Напевно, я тобі розповім в загальних рисах, а докладніше нехай він сам, коли повернеться. Отже, континент, на якому ми знаходимося, приблизно відповідає Євразії в твоєму світі. Приблизно, тому що він не дуже схожий на неї обрисами ... ось, можеш подивитися, це так званий атлас світу. Ну, сама розумієш, який це атлас світу, коли на ньому Західної півкулі взагалі немає і ніякий хрін не знає, є тут взагалі Америка чи ні. Не відкрили ще. Бачиш, перетнути океан поки нікому не вдавалося, в ньому таке водиться... Звідки я про Америку знаю? Як звідки, я ж з переселенцями займаюся, вони мені теж про свій світ розповідають. Ось пан Хаббард, наприклад, американець.