- А вона йому дійсно подобається? - поцікавилася Ольга. Їй, в загалі, було все одно, що там у цих королів між собою, але просто хотілося якось більше дізнатися про того короля, з яким їй, не дай бог, доведеться спілкуватися.
- Ну, раз він ледь не одружився, значить, подобається.
- А чого ж не одружився?
- Та ось невдача, вона страждає невиліковним безпліддям, а йому спадкоємці потрібні. Так що обмежилися військовим союзом і навіть не переспали жодного разу, роззяви... Ну гаразд, не будемо перемивати кісточки його величності, продовжимо. Ось це, всупереч твоїм припущенням, зовсім не Африка. Тобто цей материк на півдні зовсім не схожий на вашу Африку. Клімат приблизно той же, але там люди не живуть. Там, як не дивно, збереглися динозаври. І ще там живуть дракони, єдині розумні мешканці в тих місцях.
- Правда розумні? - здивувалася Ольга.
- Не гірше нас. Але я про них не знаю практично нічого, люди взагалі про них мало знають. Вони не особливо з нами спілкуються, у них якісь незбагненні для нас поняття, за якими вони і вирішують, з ким спілкуватися, а з ким ні. Є в світі фахівці з драконів, але це виключно маги, так і тих раз, два та й усе.
- А чому тільки маги?
- Хоча б тому, що в гості до драконів можна потрапити тільки телепортом. Уяви собі, пертися пішки через цю Африку, зарослу непрохідними джунглями, де повно хижих ящерів, а потім ще в гори лізти. Туди навіть герої не лізуть, а то б їх скоренько з'їли голодні динозаврики.
- Послухай, Жак, а той дракон, що у вас живе... Чого йому не сиділося вдома? Або вони всі такі?
- Фіг їх знає, які вони. Але зазвичай у нас осідають всякі ізгої і відщепенці, які розсварилися зі своїми або яких за порушення яких-небудь законів виперли стусанами з рідного драконівського суспільства. Само собою, раз вони вдома вели себе як засранці, то тут не стають кращі і починають всіляко шкодити довколишнім мешканцям. Буває, як наш, тероризують всі королівства і вимагають данину, а буває простіше, чи то хуліганять по дрібниці, чи то їдять все, що не встигло сховатися. Ну треба ж щось жерти, ось і тягають то худобу, то людей, їм же по фігу. Ось коли заводиться десь таке стихійне лихо, приходять доблесні герої, на зразок нашого Елмара, і роблять злісній рептилії секир-башка. Або навпаки, як вийде. Від кваліфікації залежить.
- А як же це у Елмара навпаки вийшло? - запитала Ольга, згадавши розповідь про останній подвиг принца. - Кваліфікації не вистачило чи випадковість?
- Не знаю, - знизав плечима блазень, теж відразу ставши серйозніше. - Елмар ніколи про це не розповідав. А ти звідки вже знаєш? Азіль розповіла?
- Жаку! - жалібно сплеснула руками Азіль. - А хіба це таємниця, яку не можна розповідати? Знову я сказала щось зайве?
- Та не таємниця, а... ти хіба сама не розумієш? Елмар не любить про це згадувати, і йому буде дуже неприємно дізнатися, що ти в перший же день знайомства розповідаєш направо і наліво...
- Я не хотіла... - щиро засмутилася німфа. - Він тепер образиться?
- Можу з цього приводу порадити одне. Не кажи йому, що ти розповіла. А ти, Ольга, зроби вигляд, що не знаєш. А то він, звичайно, не образиться, але засмутиться і буде перейматись. До речі, що він сам тобі розповідав?
Ольга сумлінно згадала і виклала зміст нічної бесіди з Елмаром, не загубивши і кількість порожніх пляшок, що скупчилися до ранку, тому Жак знову повеселішав.
- Додумався ж його величність доручити Елмарові переселенців. Цього і слід було очікувати, що ж герой ще міг придумати? Само собою, найперше напитися. І він після такої нічки відправився в похід, бідолаха? Ой, співчуваю... мабуть знову, як завжди, навів переполох по всьому будинку, а з тобою і не попрощався?
- Він взагалі забув, хто я така, - засміялася Ольга, згадавши ранкову зустріч в коридорі.
- Уяви собі, - підхопила Азіль, - побачив її і навіть не згадав, що вона тут робить, говорить «що стоїш, іди справою займися». Напевно, за служницю прийняв. А Ольга теж розгубилася і не здогадалася йому нагадати.