- Косичку? - жахнулася Ольга, уявивши собі таку приблизну піонерку п'ятдесятих років, в яку вона зараз перетвориться. - Але з цього не вийде ...
- Тоді зроби дві. Навіть краще буде. Ну, спочатку будуть стирчати, а потім відросте, і все буде нормально. Та не відпадай на шести обертах, нічого в цьому страшного немає. Може, тобі просто незвично, але тут так всі ходять.
- Я не бачила, - заперечила Ольга.
- А кого ти взагалі бачила? Азіль? Так вона не береться до уваги, їй можна що завгодно навернути на її чарівній голівці, зійде за норму. А ти все ж поміняй зачіску, поки я буду добувати тобі взуття...
Через півгодини Ольга понуро тупала по вимощеної кам'яними брусками вулиці слідом за життєрадісним Жаком в стані, близькому до істерики. Те, що з неї вийшло наприкінці, найбільше нагадувало незабутню Пеппі Довгапанчоху, насильно одягнену в цивільне плаття. Правда, Жака це нітрохи не бентежило, та й, придивившись до зустрічних перехожих, Ольга переконалася, що тут дійсно так прийнято одягатися, але все ж як нестерпно йти поруч з симпатичним хлопцем, який тобі подобається, і виглядати при цьому ну просто ідіотськи...
- Куди б нам відправитися? - вголос розмірковував Жак, абсолютно не звертаючи уваги на її безглуздий вигляд. - По крамницях гуляти наче поки зарано, тобі ще грошей не дали... напевно, просто покажу тобі місто і... мабуть, Королівський музей.
- Грошей? - не зрозуміла Ольга. - А мені що, їх просто так дадуть?
- Ну, ніби як підйомні. Щоб ти собі шмоток місцевих купила, миски-ложки там всякі. У нас, бач, існує програма адаптації переселенців. Корона всіляко про них піклується і докладає всіх зусиль, щоб вони у нас приживалися, щоб не бігли в інші королівства і не робили суспільству проблем.
- Жаку, а навіщо короні переселенці?
- А про всяк випадок. Всі ви, кожен по-своєму, джерела унікальної інформації, а наш король дуже цікавиться всім новим і незвичним. Тому і спілкується з кожним новим переселенцем, ось побачиш, він ще тебе розпитуваннями замучить.
- А тебе замучив? - поцікавилася Ольга, якій майбутня аудієнція з його величністю стала здаватися ще кошмарнішою, ніж раніше.
- Мене? Та чому? - Жак здивовано закліпав очима, але видно було, що він здорово занервував. - Я ж не переселенець.
- Ні? Серйозно? А схоже.
- Та що за дурниця тобі прийшла в голову? Я місцевий, просто трохи іноземець. З Помор'я родом, якщо точно, але давно там не був... Ти краще не відволікайся, а дивись по сторонам. У нас дуже гарна столиця, на неї варто подивитися. Тим більше ми знаходимося якраз в центрі, в старій частині міста, і прямуємо в бік замка Харроу, колишньої королівської резиденції, в якій нині розміщується той самий музей, що я тобі обіцяв показати, і ще бібліотека.
- Це оті башточки? - запитала Ольга швидше для підтримки розмови, ніж з інтересу. Якщо чесно, сам екскурсовод їй був набагато цікавіший, ніж всі музеї та інші пам'ятки цього чужого міста, котре дійсно виглядало досить привабливо.
- Ні, ці «башточки» - королівський палац. Чинний, так би мовити. Ці будівлі знаходяться майже поруч і з'єднані славним таким висячим мостом. Швидше для краси, ніж за потребою, тому як його величність зазвичай ходить в бібліотеку телепортом... або посилає за книгами когось із придворних. Але зате цей міст робить з двох звичайних будинків просто шедевр архітектури. Дуже оригінально виходить... Сама потім побачиш. Палац я тобі теж покажу, є на що подивитися. Його кілька років тому реставрували, тому що під час перевороту він здорово постраждав. Що забавніше за все, один Мафей наробив руйнувань більше, ніж дві армії магів при штурмі. Он ну вежу, яку звідси видно, довелося відбудовувати заново.
- А як це він примудрився?
- Як і всі збитки, що він завдає, ненавмисно. Елмар тобі, здається, казав, що хлопчисько від народження неймовірної потужності маг, а розуму у нього рівно стільки, скільки належить нормальному підлітку... і навіть менше, тому що ельфи повільніше розвиваються. Якщо ти його встигла розглянути, він навіть зовні на свої п'ятнадцять не виглядає, а сприйняття світу у нього поки зовсім дитяче.
- Чесно кажучи, не встигла, - зізналася Ольга. - Та й не до того якось було, голова йшла обертом... тільки вуха і встигла помітити.
- Так, вуха у нього знатні... - погодився Жак. Потім, повагавшись, якось не дуже впевнено спитав: - А чого ти така... ніби чимось засмучена? Досі не можеш відійти від переміщення? Так начебто вчора все було вже нормально... Або вечір на самоті так подіяв, що сумні думки в голову полізли?
- Та ні... не те щоб... - Ольга задумалася і тут же зрозуміла, що зморозила дурість.