- Ні, ти бачила нахабу! - розреготалася Діана. - У нього подружки по днях розписані! Післязавтра не зможу, я тут собі такого натурника відірвала, не скасовувати ж через тебе сеанс, ще передумає. Краще в суботу.
- Добре, в суботу, - легко погодився Жак. - Приходь, повечеряємо у мене. Я пельменів наліплю.
- О, обожнюю іншосвітову кухню! Особливо твої пельмені! Обов'язково прийду! А твоя... - вона лукаво зиркнула на Ольгу, - робота нам не завадить?
- Вона живе не у мене, - винувато пояснив Жак.
- А де?
- У Елмара. Так вийшло... в загалі, король так велів.
- Який він молодець і як правильно велів... О! - раптом радісно скрикнула Діана. - Я вгадала! Це плаття Азіль! Старе, тому що зараз у неї плаття ще розкішніше, ніж у Ельвіри...
- Розумниця, - зітхнув Жак, по-батьківськи поплескав її по плечу. - Візьми з полиці пиріжок. Гаразд, до суботи.
- Бувай. - Діана весело чмокнула Жака в щоку і втекла, стрибаючи через три сходинки і гуркочучи етюдником. А Жак винувато розвів руками:
- Вибач, у мене правда щодо сукні завантаження загальмувало. Ну не переймайся, один день походиш, а відразу після музею підемо в крамницю і підберемо тобі щось підходяще. Ти що, через сукню так засмутилася? Фігня якась, можна подумати, ти в ньому на побачення прийшла кавалера чарувати! Наплюй на всіх і зроби вигляд, що так і треба.
Легко йому казати! Йому-то що! Добре хоч не здогадується, що Ольга саме його і мала намір зачаровувати в цій проклятій сукні! А тим часом навіть два стражники на вході при вигляді її весело переглянулися і утрималися від коментарів виключно через перебування на посту. А літній доглядач вилупився з відвертим жалем і навіть головою похитав від великого співчуття. Вирішив, напевно, що вона по бідності в гуманітарний секонд-хенд одягається...
- Пане Жаку! - гукнув дідусь, коли вони вже пройшли повз і збиралися звернути в один з коридорів. - Дозвольте вам нагадати, що початок огляду зліва.
- Дякую, - засміявся Жак, зупиняючись. - У мене своя система. Я починаю з сучасності, а в історію заглиблююсь вже потім. Тому ми почнемо з кінця. Ольго, у тебе як із зоровою пам'яттю?
- Тяжко, - зізналася Ольга. - У мене хороша пам'ять тільки на текст, а зорова і цифри...
- Ну гаразд, не так уже й важливо. Просто в цьому залі є кілька корисних портретів, які варто було б запам'ятати, але в принципі ти все одно багатьох побачиш живцем.
З усього залу Ольга запам'ятала єдиний портрет - Елмара з соратниками, та й то тільки тому, що впізнала принца-бастарда. На портреті він був ще крутіше, ніж в житті, - в блискучих обладунках, з урочисто-натхненною фізіономією - словом, ще більше схожий на казкового героя. І соратники у нього були мальовничі, особливо лисий, як кришнаїт, хлопець з величезними сумними очима. Він Ользі теж запам'ятався. А от всі інші панове, якими були обвішані стіни, як-то відразу змішалися в купу, і жодного вона згодом не змогла згадати.
- Жаку, - сказала вона, нарешті зрозумівши, що це розглядання абсолютно позбавлене сенсу. - Я все одно нічого не запам'ятала, краще підемо далі. Покажи мені короля, хоч його-то одного я, може, запам'ятаю, буду в обличчя знати про всяк випадок. А то ще, не дай бог, нагримаю при особистій зустрічі, не впізнавши...
- Короля?.. - Жак на хвилину задумався, потім з деякою розгубленістю зізнався: - А його тут немає...
- Як немає? Всякі поважні особи є, а короля немає?
- Розумієш, він не любить позувати, ось з нього і не писали портретів. Наскільки я знаю, існує всього один... ні, брешу, ще один є. Трохи далі онде є сімейний портрет Кендара Завойовника з чадами і домочадцями, так там повинен бути і король. Підемо покажу. Тільки на цьому портреті йому років дев'ять чи близько того.
- Дуже корисно... - з'єхидничала Ольга, розглядаючи вказаний портрет. - А який з них король?
- Ось цей, - пояснив Жак, нешанобливо вказуючи пальцем на тонесенького блідого хлопчика в самому кутку. - Ти не думай, це він тільки на портреті такий страшненький, зараз-то він цілком нічого, особливо коли посміхається.
- А де Елмар? - поцікавилася Ольга, переглянувши всіх присутніх хлопчиків і переконавшись, що крім майбутнього короля тут присутні тільки два симпатичних здоровані, обидва однаково кароокі і чорняві. Напевно, ті самі старші брати Елмара, яким так не пощастило.
- Елмар? - засміявся Жак. - Десь у степах буйволів випасає під чуйним керівництвом матінки. Адже він тобі говорив, що з'явився тут лише коли йому було дванадцять, а на той момент йому було лише сім, а то й шість. Он, навпроти, є аналогічний портрет його батюшки з сімейством, так там вже є наш принц-бастард.
Ольга обернулася і дійсно тут же виявила зображення юного Елмара, ще зовсім сопливого і не оброслого м'язами до такої міри, як зараз.