- Тьху! - Шеллар неквапливо прибрав пістолет в кобуру і включив освітлювальну кулю. - Жаку, що відбувається? Я вже вирішив, що тебе вбивають!
- Я теж... - ледь чутно долинуло з кута. - Ну ви мене й налякали...
- Чим? Стуком у двері? Що з тобою відбувається? Чому ти сидиш в кутку голяка серед купи недопалків? Самогоном від тебе тхне на всю кімнату!.. Навіщо волаєш, як ненормальний? У тебе з головою все в порядку?
- Ні. - Жак вибрався з кута і потягнув до себе халат.
Король поспостерігав, як він намагається поцілити в рукава, і похитав головою.
- Це помітно. Підемо в вітальню, зберешся з думками і поясниш, що відбувається.
- Добре, - покірно кивнув королівський блазень і поплентався до сходів.
Жак не став вмикати світло у вітальні, тільки запалив свічку, поставив її на стіл і запрошуючи махнув рукою. Потім поліз до буфета і добув звідти неабияку бутель з самогоном.
- Вам налити? - тихим безбарвним голосом поцікавився він.
- Трохи, - кивнув король, сів у крісло і став не поспішаючи набивати люльку. - Просто щоб ти не спивався наодинці.
Жак з жалем подивився на кружку, потім дістав з буфету дві чарки і тарілку з сиром.
- Краще я сам наллю, - сказав король. - А то в тебе руки трусяться.
Жак змучено кивнув і сів у крісло. Король почекав, поки блазень вип'є і віддихаєтеся, потім запитав:
- Так що трапилося?
- Так, загалом, нічого... реального. Поки що. Мені просто наснилося жахіття.
- І як часто з тобою таке буває?
- Трапляється... Може, не варто про це говорити? Мені вже краще.
- Варто. Ти останнім часом якийсь сам не свій. Постійно сняться кошмари? І давно?
- Ні.
- Може, хтось тебе зурочив?
- Ні, не тому... - Жак зітхнув: - Мені розповіли про сон Мафея.
На обличчі короля негайно з'явилося щось тверде і недобре, в світлих, майже безбарвних очах засвітився крижаний гнів.
- Хто? - коротко спитав він. - Хто посмів?
- А чому ви так гнівайтесь? Та хто завгодно. Яка різниця.
- Я заборонив. Я хочу знати, хто посмів мене не послухатися. Знали тільки Мафей і метр Істран. Це, зрозуміло, Мафей? ..
- Знали слуги і всі придворні, - криво посміхнувся Жак. - Якщо для вас так важливо, мені сказала графиня Монкар. Ваша офіційна фаворитка. Я не виправдав її надій, і вона мені помстилася отже. Дуже дієво, треба сказати.
- Безсовісна, жорстока курва! - вилаявся король. - Я був про неї кращої думки. Чим же ти так її образив? В ліжку не шанував? До речі, якщо вже зайшла про це розмова, наведи хоч якийсь лад у своєму особистому житті і постарайся виключити з нього моїх фавориток. Мені не шкода, але виходить негарно.
- Я розумію, - зітхнув недолугий блазень. - Але вони такі гарні жіночки, що іноді не вистачає сил відмовитися.
- Можна подумати, вони тебе відверто домагаються.
- Ні, просто акуратно спокушають...
Король злегка нахилив голову і втупився на свого блазня з неприхованою цікавістю:
- Послухай, Жаку, ти можеш пояснити, чому вони до тебе так і липнуть? Не враховуй це за докір, мені просто цікаво. Їм що, медом намазано? Ти, звичайно, симпатичний хлопець з добре підвішеним язиком, і я розумію, чому на тебе вішаються юні городянки, але мої придворні пані?.. Графиня Монкар, герцогиня Дваррі, холодна красуня Ельвіра та інші благородні повії, які й не глянуть на чоловіка, якщо він тільки не багатий впливовий аристократ в тридцятому коліні. Що вони в тобі знаходять, що їх змушує стрибати до тебе в ліжко, ледве встигнувши вибратися з мого?
- Тим же, чим і ви, - лукаво задер брову Жак. Видно було, що блазень вже оговтався від своїх кошмарів і знову стає собою - веселим, іронічним і усміхненим.
- Я? - насупився король. - Не мороч мені голову, я відмінно знаю, як до мене ставляться мої придворні пані. Вони пускають мені бісики, домагаються моєї уваги, сплять зі мною, варто тільки цього побажати, нахабно лестять в очі, намагаючись приховати, що насправді я їм огидний... і позаочі називають виродком. Дорогі подарунки і статус королівської коханки - ось що їх до мене приваблює. Жінкам подобається золото, сукні, прикраси і становище в суспільстві. А до чого тут ти?
- Ви пропустили найголовніше! - засміявся Жак. - Найбільше їх приваблює ваша корона. Вони шалено хочуть собі таку ж.
Король стиха вилаявся. За п'ять років правління йому так часто дошкуляли розмовами про шлюб та сім'ю, що він встиг набути стійку відразу до цієї теми. Шеллар III був переконаним холостяком і жахався однієї думки, що рано чи пізно йому доведеться обзавестися дружиною. А всі, кому не ліньки, вважали своїм обов'язком нагадувати королеві про те, що династія потребує спадкоємця. Кілька разів на день.