- У сенсі «дикий»? - уточнила Ольга, вивчаючи потворну, порослу місцями жорсткою рудою шерстю істоту двох з половиною метрів ростом з відверто неандертальською мордою. - А вони що, і домашні бувають?
- Ні, не домашні, а так звані осілі. Вони живуть своїми громадами, окремо від людей, та й яка нормальна людина з ними жити захоче?.. Але у них є якась подоба суспільства і свої закони, що недвозначно забороняють їсти інших розумних істот, так що на людей вони не нападають. І взагалі вони мирні і нешкідливі, на відміну від своїх диких родичів.
- А тролі розумні чи як гобліни?
- Розумні, але не дуже. За людськими мірками, розумово відсталі. Зате дуже здорові, сильні... он, бачиш, лапища які.
- М-да, лапки що треба... - погодилася Ольга, розглядаючи значні пазурі передніх кінцівок, що звисали майже до колін. - А як же Елмар його задавив, та ще голими руками?
- Піднапружився і задавив. Ти ж його руки бачила? Слона задушити може. Це, до речі, один з найзнаменитіших його подвигів, коли він зголосився боротися з тролем один на один. Про це написано двадцять вісім балад, і на всі двадцять вісім Елмар плюється, лається і каже, що панове барди ні біса не розуміють в таких речах, як бійки з тролями, наївно вважаючи, що головним фактором в цій справі є богатирська сила його високості. І ще за те, що, за його словами, барди безсовісно грішать зайвим романтизмом і художніми перебільшеннями. Будь його воля, він би їх змусив для початку понюхати цього троля, а потім подивився, що б вони написали.
- Що, так смердить?
- Я особисто не нюхав, але Елмар якось в сильному напідпитку зізнався, що залишив на полі битви з'їдений напередодні обід, а заодно, як йому здається, і сніданок, і якби Шанкар не додумався потихеньку в порушення правил кастовать на нього якесь корисне заклинання, що відключає нюх, то не стояв би в музеї цей мальовничий експонат, а де був би сам наш герой, не беруся передбачати... Взагалі, звісно, краще б Елмар сам тобі показав всю цю шкідливу живність, він в ній розбирається. Заодно б і розповів, кого в яке місце краще мечем тикати і як від кого можна втекти, що було б, принаймні, корисно. Раптом тобі в житті доведеться вибратися з міста і від когось рятуватися?.. Ну добре, добре, не буду тебе лякати, пішли далі. Наступний зал присвячений всяким магічним прибамбасам, так що тобі буде цікавіше. Заодно розповім кілька загальновідомих легенд, не знання яких так само не можна вибачити, як у вас не знання Біблії. Ось це, наприклад, головна реліквія нашого музею - справжній посох легендарного чарівника Вельміра, який років триста тому врятував світ від злісного некроманта Скаррона. Шедевр над вітриною якраз зображує битву Вельміра і Скаррона... в міру розуміння художника, звісно, але оскільки автор картини, маестро Хаггс, був соратником Вельміра і, отже, очевидцем подій, то це полотно вважається найбільш достовірним.
- А вони теж були герої? - уточнила Ольга, розглядаючи молодого мага, вельми симпатичного, проте не видатного ні розмірами, ні героїчним видом... загалом, не Елмар, прямо скажемо. - Я маю на увазі професійні герої, як Елмар з товаришами?
- Ну так. Найзнаменитіші герої в історії, переважно, звичайно, через цю епохальну подію. До того ж хлопці були абсолютно некласичні. Воїни у них були - егінська принцеса Кассандра, ось вона на передньому плані валяється зі списом, вона тоді загинула, і лондрійській гном, цей самий Хаггс, який крім малювання ще пристойно метав сокири. Він он там, ззаду, з-за колони визирає. Чесний хлопець і дрімучий реаліст, судячи з цього шедевру. Ні фізіономію свою гномську не підретушував, ні слави собі не додав, як в житті сховався за колону і звідти свої сокири метав, так і на картині зобразив... містиком у них був ельф, що взагалі ні в які ворота не лізе. Ельфи і християнство - речі несумісні, але ось один раз за всю історію попався такий ненормальний ельф, який щиро слідував вченню Христа і навіть, кажуть, був з ним особисто знайомий. Він он там, праворуч, щось кастує на натовп скелетів. Сам Вельмір був чистокровною людиною, що взагалі рідкість для мага такого рівня... а ось їх другий маг, красуня, яка руки заломила і ні хрена не робить для перемоги правої справи, тому як перебуває в болісних роздумах, що робити. Скаррон - її брат, Вельмір - коханець, треба щось вибирати, а вибір важкий... Подейкують, що в цій красуні тече кров демонів, десь на чверть, якщо я правильно пам'ятаю. Вона досі при справах, старший придворний маг Лондри.
- Отже, вона все-таки вибрала коханця?
- Не знаю, та й навряд чи хтось знає точно, не знайшлося поки дурнів лізти в загадкову демонську душу метресси Морриган з подібними питаннями, але, на мій погляд, особисті мотиви тут на другому плані. Все-таки, коли світ гине, які тут брати-коханці?