- А решта? - поцікавилася Ольга, вдивляючись в строгі розумні очі героя Вельміра. - Вони потім куди поділися?
- Ельф-християнин у тій битві дістав якесь хітрозлобне заклинання, яке потім ніхто не зміг зняти, і тому він ще з тиждень мучився, бідолаха. Йому постійно здавалося, що він горить, і це було нестерпно, а накласти на себе руки він не міг, оскільки це суперечило його християнським переконанням. Зрештою, коли з'ясувалося, що прокляття не знімається ніяким чином і горіти йому так до кінця життя, він попросив своїх друзів вбити його, вони кинули жереб, і випало Вельмірові. Він чесно виконав свій жереб, а після цього пішов у невідомому напрямку, пропав, і більше про нього ніхто не чув. Гном же, залишившись на самоті, осів в Лондрі і спокійно дожив там свої дні, присвятивши себе живопису. Ось така сумна історія. Ходімо далі.
Таких історій Ольга в той день вислухала ще штук сорок, і до того моменту, коли вони вибралися з музею, їй вже не хотілося ні нових знань, ні сукні, взагалі нічого, крім як їсти, курити і спати. У своїх низьких плотських бажаннях вона чесно зізналася Жаку, коли той запитав, чого б їй ще показати, і милосердний королівський блазень тут же потягнув її в найближчий трактир. Освоєння двозубої вилки і пінцета зайняло у Ольги деякий час, але в цілому інструмент був нескладний і знайомий, все-таки не китайські палички, і вона швидко впоралася з жахливо смачним шматком смаженого м'яса, що нагадував незабутні курячі стегенця. Після обіду Жак все-таки заманив її в крамницю готового одягу, потім в взуттєву, в тютюнову та мало не силоміць відтягнув від вітрини зброярні, нарікаючи на нездорові інтереси земної молоді. Потім проводив додому, вручив на прощання букварик і пару дитячих книжок для читання, і, весело підморгнувши, пообіцяв завтра повести в зоопарк, а потім до себе в гості, щоб показати наочно подробиці побуту тутешніх жителів, в сенсі не казково багатих принців, а нормальних городян.
Розлучатися з Жаком Ользі не хотілося. З ним добре. Він якийсь свій і майже рідний. Вночі їй снилася його посмішка і веселі очі, в яких скачуть глузливі бісики. Вдень вони довго блукали по місту, і він постійно смішив її своїми розповідями, змушуючи забути про те, що вона в іншому світі, і навіть про те, що нове плаття не зробило її набагато кращою. З Жаком все легко і просто, неозброєним оком видно, що для нього всі рівні і зарозуміла красуня Ельвіра, і безпардонна учениця художника Діана, і Ольга, як би вона там не виглядала в цих платтях, і та навіжена, яка з ревнощів мало не набила Ользі морду у нього у вітальні якраз в той день, коли вона прийшла вивчати «подробиці побуту», і котрій Ольга без вагань розквасила ніс... Правда, після цього подробиці побуту мало не накрилися мідним тазом, тому що Жак, побачивши згаданий розквашений ніс, зблід і сповз по стінці, а Ольга ще години дві відпоювала його чаєм в очікуванні, коли він прийде в себе, щоб чимось займатися... Загалом, не сказати щоб блазень був захоплений кимось із своїх подружок настільки, щоб у неї зовсім вже не було ніяких шансів, але... якось не хотілося всього лише поповнити собою його «розклад»... але на худий кінець... Або все ж не варто? Або фіг з ним, чому б і ні? Адже класний хлопець і до чого на Ваську схожий...
Дні летіли як хвилини. Зоопарк, подробиці побуту, бесіда за чаєм, уроки читання і хороших манер. Нова скринька і купа кристалів, які видають несумісні з місцевими музичними канонами звуки електрогітар. «Дивно, але, Мафей пріторчав від бітлів! Хто б міг подумати! А метр Істран гірко бідкався, що молодь найлегше піддається поганому впливу...» - Жак реготав, і його розпатланий чубчик теж весело підстрибував. Він дуже милий. Знову прогулянки по місту, розташування вулиць, квартали, лавки, ринок, площа Вітань, де розташована телепортаційна станція, екзотична місцинка. «А площу Справедливості нехай тобі покаже Елмар, або сама сходи, якщо цікаві всякі гидоти. Я туди ніколи не ходжу, завжди обходжу за два квартали і навіть заради тебе не піду. Там? Там публічні страти і всякі інші нудотні вияви правосуддя. Тобі цікаво? Ну і добре, що ні...» Якийсь він абсолютно далекий від рідного середньовіччя, і чим більше Ольга з ним спілкується, тим більше їй здається, що він все-таки самий, що ні на є переселенець, тільки чомусь не зізнається. Особливо після третього вечора, коли її раптом здолала туга і вона мало не розревілася, подумавши, що зараз робиться вдома, і як там батьки. Жак довго і душевно її втішав, намагаючись звернутися до розуму, і при цьому так докладно розклав по поличках і розтлумачив усі її переживання, що було дуже складно повірити в його запевнення, ніби сам він цього ніколи не переживав. А його побіжно кинуте зауваження, що в її світі зараз вже двадцять третє століття на носі і немає чого перейматись про те, що було двісті років тому... Погодьтеся, панове, такі деталі більш ніж підозрілі.