Король подумав з півхвилини і порадив:
- Не кажи нічого Азіль, все одно не зрозуміє, тільки засмутиться. Поговори тихенько з Ольгою і заплати їй за цю нещасну брязкітку. Хіба ти не в змозі купити своїй нареченій гребінець за таку суму?
- В змозі. Тільки що робити, якщо Ольга відмовиться?
- Перестати страждати і заспокоїтися. Не думаю, що вона відмовиться. Треба ж їй на щось жити. А вона нічого корисного робити поки не вміє... До речі, поцікався, як вона витратить ту тисячу золотих, потім розкажеш. Мені цікаво.
- Як вона витратить вісімсот, я вже знаю. Сказати?
- Ну?
- Вона хоче купити пістолет. До речі, Жак їй рекомендував порадитися з тобою з приводу вибору зброї. А вона соромиться. Що б ти їй порадив?
- Нехай краще купить містралійській, вони поменше. Для дівчини лондрійській буде важкуватий. Але... Це треба все одно дивитися самому, а то підсунуть якусь погань. Коли ти запросиш в гості свого кузена з Лондри?
Елмар скрушно зітхнув:
- Не вийде. Вона тебе впізнає. Я їй про тебе розповів достатньо.
- Навіщо? Я ж тебе просив.
- Так вийшло. Зайшла розмова про мою родину, ну і про тебе заодно довелося розповісти. Вона питала, що я, брехати повинен був?
- Елмаре, - похитав головою король. - Ти занадто багато п'єш.
- Шелларе, - тут же відгукнувся кузен. - Ти занадто багато куриш. І не одружуєшся.
- І перебуваю в інтимному зв'язку зі своїм блазнем... - пробурчав король. - Ти вже чув цю новину? Дізнатися б, яка сволота це придумала, та язика вирвати...
- Одружуйся швидше, а то ще років п'ять пробовтаєшся ось так, і хто-небудь придумає, що ти і зі мною теж...
- Будеш мене діставати, одружуся з Ольгою.
- Ти іноді як скажеш! Та не піде вона за тебе.
- Чому?
- Тому що ти король. А вона вас, королів, не любить. Вона любить Жака.
- Такі ситуації цілком піддаються корекції. Кварта-інша відворотного зілля, і недосяжний Жак забутий навіки. А там... все просто: вечеря при свічках, прогулянки, бали, світські бесіди і трішки любовного еліксиру... - Король не витримав і засміявся.
- Тьху на тебе! - образився Елмар. - Я вже думав, ти це серйозно...
- Елмаре, це ж повний абсурд! Невже не ясно? Жартую! Ти ж знаєш, що я ненавиджу бали. І не менш добре знаєш, що я ніколи не опускався до використання магії в стосунках з жінками.
- Ти іноді і більш абсурдні речі говориш серйозно. І навіть робиш.
- Коли це?
- Ось, наприклад, коли мені цю Ольгу підсунув.
- Перестань нити. Ми, здається, все вже обговорили. Або ти ще в чомусь перед нею зганьбився?
- Та не зганьбився, а просто... здається, я її дуже засмутив.
- Чим?
- Вона попросила мене повчити її вправлятися зі зброєю, і я дав їй пару уроків фехтування.
- Відбив бідній дівчині все, що зміг?
- Ні, я обережно... Але вона в цьому відношенні цілковита нездара. Те, що у неї руки-ноги слабкі, ще нехай, підкачати можна. Але у неї дихалка нікуди не годиться і координація ні до біса.
- І ти їй про це так і сказав, проста варварська душа?
- Ні, я сказав ввічливо і... алегорично. Але вона все одно засмутилась. А довго вона буде у мене жити?
- Поки не адаптується. Натяк зрозумів, ледар?
- Зрозумів... - пробурчав Елмар. - Як це Жак казав? .. Король-працеголік - це національне лихо.
- А чому тобі так не терпиться її спровадити? Начебто все у вас добре, якщо ти перестанеш соромитися всякої нісенітниці. І Азіль з нею подружилася. У неї ж до цього не було подруг.
- Все ніби добре. Але її присутність в будинку мене якось сковує.
- Чому?
- Тому що вона з іншого світу. Я мимоволі починаю відчувати себе відповідальним за всю нашу країну, яку нібито представляю. Мені хочеться хоч раз напитися в чоловічій компанії, поспівати пісень і поговорити про щось звичайне. А в її присутності я не можу собі цього дозволити.
- Що за нісенітниця? Тобі не треба справляти на неї враження непорочного небожителя, врешті-решт, це просто гостя, а не майбутня теща. Запрошуй на здоров'я своїх друзів, і напивайтеся, як студенти, раз ти без цього ніяк не можеш.
- Ти розумієш, що говориш? Адже вона запросто сяде разом з нами, буде теж пити і з захопленням вивчить пару непристойних пісеньок, які так чудно виконує Лавріс...