- Звичайно, обов'язково, не переживай так.
- А що з ним зараз?
- Не знаю, Ольга над ним якось дивно поворожила... Треба у неї запитати... - Вона помітила Ольгу, котра все ще тупцювала в дверях, і стривожено вигукнула: - Що з Елмаром? Це точно не небезпечно?
- Ні, він прийде до тями... - невпевнено відповіла дівчина, не зводячи очей з чоловіка в чорному камзолі, який, побачивши її встав з колін і коротко, одним кивком, вклонився. Подивитися було на що. Зростом незнайомець не поступався Елмарові, але настільки ж розкішною мускулатурою не володів, а, навпаки, був худий, як велосипед, нескладний і якийсь незграбний. Обличчя теж не вражало красою і з першого погляду навіть злегка лякало. Важке підборіддя і високий потужний лоб з великими труднощами поєднувалися з пласкими, немов втиснутими вилицями, від чого обличчя мало вигляд зім'ятої банки з-під пива. Не прикрашали його і злегка кривувата лінія рота, і тонкі губи, і дуже світлі очі невизначеного кольору. Мабуть, єдиною правильною рисою на цьому обличчі був аристократичний ніс, але наодинці він нічого не міг вдіяти з усім іншим і тільки збільшував загальну дисгармонію. «От бідолаха, - мимохідь подумала Ольга, роздивляючись це диво природи, - а я ще плачу, що у мене волосся рідке і груди не того розміру... а з такою мордою жити не слабо?» Втім, примітним було не тільки приголомшливо неправильне обличчя нічного гостя. Його невиразно-сіре волосся було коротко стріжене всупереч загальноприйнятій моді, а під розкритим камзолом виднілася портупея з кобурою, що кричуще конфліктувало з іншим одягом і справляло враження, ніби цей пан щойно вибіг зі знімального майданчика на перекур, знявши перуку і прихопивши з костюмерної те, що потрапило під руку. Однак, незважаючи на згадану нескладність і безглуздість, було в ньому щось величне. Через зріст, напевно. А може, через погляд. У всякому разі, Ольга негайно згадала, що вона практично роздягнена, і поспішно відсмикнула футболку, щоб прикрити хоч що-небудь.
- Здрастуйте... - зніяковіло сказала вона. - Я піду одягнуся, чи що...
- Не варто, - зупинив її незнайомець. - Все нормально. Скажіть краще, що з Елмаром?
- Це просто сльозогінний газ, - пояснила Ольга. - Спеціально для того, щоб людину вивести з ладу, не завдаючи особливої шкоди. Тільки нехай Елмара на всякий випадок лікар подивиться, а то я в нього весь балончик випустила... Он, навіть свідомість втратив, хоча по ідеї не мав би. Ви теж очі промийте.
- Зрозуміло, - сказав чоловік і почав застібати камзол. - Я зараз піду розбуджу Іласа і ще кого-небудь зі слуг, що міцніше. Треба буде віднести Елмара нагору, а він же важить, як добрий кінь... І ще треба послати за метром Істраном.
Він дістав з кишені наручники і поклав на стіл.
- Ось, на перших порах цього вистачить, а якщо не допоможе, прикуєм міцніше.
- Що ти, - жалібно зітхнула Азіль. - Він же їх одним ривком порве.
- Та не порве, - пообіцяв дивний гість, який розпоряджався у Елмара, як у себе вдома. - Це особливо міцний сплав, розрахований на троля. Став би я для Елмара запасати звичайні наручники! Він, звичайно, і ці порве, якщо постарається, але не відразу.
- Ви що, мент? - поцікавилася Ольга, дивлячись на абсолютно сучасні блискучі наручники. - У сенсі поліцейський? Та жінка злочинниця?
- Злочинниця, - кивнув мужик. - Мент, кажеш? Яке веселе слово...
І швидко вийшов. А Ольга попрямувала до себе, вирішивши, що хоча цей довготелесий мент, схоже, без комплексів, шлятися по дому напівголою все ж недобре.
Вона натягнула джинси, причесалася і накинула поверх футболки теплу вовняну сорочку, так як у вітальні було холодно. Потім сунула в кишеню сигарети і спустилася вниз. По дорозі зіткнулася зі слугами, які як раз транспортували на другий поверх непритомного господаря. Слідом за ними піднімалася Азіль, примовляючи:
- Обережніше! Ой, тільки не упустіть...
Порівнявшись з Ольгою, німфа раптом зупинилася, рвучко обняла її і міцно поцілувала в щоку:
- Дякую! Якби не ти, він би пішов!
- Та ну, дурниця! - зніяковіла Ольга. - Все одно через хвилину прибіг би цей мент з пістолетом, тай по всьому.
- Ти не розумієш, - похитала локонами Азіль. - Він би його теж не зупинив. Вони завжди йдуть з нею, слухаються її та захищають. Елмар не дав би вистрілити в неї, він би закрив її собою або напав на нього. Він же сильніше. А стріляти в нього Шеллар не зміг би. І слуги б не допомогли, вона може накинути свою павутину на будь-якого чоловіка. Щодо жінок не знаю... Я тобі потім розповім. Або нехай Шеллар розповість, він краще знає. А я піду... Мені треба бути з Елмаром...
Ім'я героїчного мента здалося Ользі дуже знайомим, але після такого стресу їй було складно ритися в пам'яті. Та й навіщо, через пару хвилин вони все одно познайомляться...