- А вам не страшно було, що вона і вас зачарує? - запитала вона, щоб відволіктися від своїх вільних асоціацій, які вічно приводили до чого-небудь смішного, і потім, щоб пояснити оточуючим, чому їй весело, доводилося згадувати весь ланцюг з самого початку. А слабо описати його величності, в якому вигляді вона його уявила?
- На мене її магія не діє, - засміявся король.
- Чому?
- Не знаю. Мені Азіль сказала, що спочатку відьма цілилася в мене. Її, напевно, манія величі здолала, в королеви захотілося. Але у неї нічого не вийшло. На мене взагалі ніяка любовна магія не діє. Підозрюю, що за час свого правління я вже випив усякого приворотного зілля більше, ніж середній маг виробляє за все життя, і нічого. А ось Елмар попався миттєво... Добре все-таки мати в королівській родині німфу, що б там ні говорило наше дворянське зібрання.
- Вони й досі кажуть?
- А як же! Ти б чула, що плели напочатку... Зараз-то Елмар її одягнув, коштовностей на неї навішав, так вона начебто перестала в очі кидатися. А коли вона тільки з'явилася, вся столиця на вухах стояла. Боса дівчина в залатаній хітанській сукні - і перший спадкоємець престолу! Ах, яка ганьба! Ах, який скандал! Та що ж собі думає його величність, та як він міг допустити...
- І що ви їм сказали? - поцікавилася Ольга.
- А що я міг їм сказати? Хіба їм можна пояснити, що цій замазурі принц зобов'язаний життям? Не просто здоров'ям, а саме життям... Азіль тобі розповідала, як я з ним воював? Ну, отже, ти розумієш. І хіба можна пояснити, що їхня думка не стоїть того, щоб робити нещасними людей, які люблять один одного? Так що я нічого не сказав. Благо в очі мені висловлювати цього ніхто не посмів.
- А якби посмів?
- Я б розгнівався! - перебільшено грізно вимовив король, мальовниче насупивши брови. - А в гніві я страшний. Просто цього поки ніхто не знає.
- Чому? - Ользі все більше подобався цей розумний, іронічний чоловік, що незрозуміло як потрапив в королі. Нормальний, інтелігентний, розуміючий, що зовсім не страждає зарозумілим хамством, як багато хто, кому перепадає хоч трішечки влади... До того ж, на відміну від деяких пані, не дивиться зі зневагою на нізькородних представників населення, і неозброєним оком видно, що на всякі належні поклони, так само як і на їх відсутність, йому начхати.
- Я ще ніколи до ладу не гнівався, - розсміявся король.
Ользі раптом стало страшно цікаво, а чи спав він сам із сімейною німфою, але запитати вона не ризикнула. Аж надто виходило нахабно. Оскільки нового питання у неї не виникло, в розмові настала невелика пауза. Ольга дістала сигарети і теж закурила, поглядаючи на короля - чи не скаже ще чого, щоб можна було розвинути тему. Потім їй раптом спало на думку, що його величність зі своєю люлькою разюче схожий на Шерлока Ґолмса, як вона його собі уявляла. Особливо в профіль. Вона тут же представила його біля каміна зі скрипкою в товаристві доктора Ватсона, потім в гонитві за собакою Баскервілів...
- Щось ти зовсім не п'єш, - сказав раптом король. - Соромишся, чи що? З Елмаром ви, пам'ятається, набралися до втрати пам'яті.
- Тоді чомусь дуже добре пішло, - пояснила Ольга і подумала: «Він що, напоїти мене зібрався? Навіщо? Невже я його величності так сподобалася, що він зібрався мене негайно трахнути» Некерована уява негайно показала їй цю сцену, тому Ольгу раптом здолав істеричний сміх.
- Згадала щось веселе? - поцікавився король. - Поділишся?
- Згадала, - кивнула Ольга, не будучи в силах пояснити справжню причину своїх веселощів. - Як Елмар вранці збирався в похід...
- А, Елмар завжди так в похід збирається, - махнув рукою його величність. - До речі, що за гидоту ти п'єш? Спробуй краще ось це, - і став наливати їй той же коньяк, який пив сам. На щастя, в нормальну маленьку чарку, а не в кубок, як собі, а то з такої порції бідну товаришку по чарці довелося б виносити після першого дрінка... Довелося спробувати, Ользі в взагалі-то не дуже хотілося, але побоялася образити. Коньяк дійсно був хороший. Дівчина пила такий всього раз в житті - на весіллі дуже багатої подруги. Вона не втрималася і похвалила, і король тут же налив їй знову.
- Ми не дуже женемо? - поцікавилася вона, дивлячись на налиту чарку.
- Не думаю... - знизав плечима Шеллар. - Просто у мене сьогодні відповідний настрій для того, щоб напитися як слід, а немає з ким. У Жака Тереза в гостях, а Елмар - сама бачила...
- Ваша величносте! - Здивувалася Ольга. - Невже вам більше нема з ким випити?
- До такого стану, як мені хочеться, нема з ким. Перед придворними не личить з'являтися в такому вигляді, метр мені не дозволить так набратися, Мафей ще малий для товариша по чарці, Флавіус взагалі не п'є... Я, звичайно, можу і один, але це вже зовсім крайній випадок.