- Вони знають, що ти користуєшся моєю приязню, - зробив висновок король, - і намагаються у тебе вивідати, як цього можна досягти? Цікаво, і що вони сподіваються почути? Ти ж не жінка, ти просто мій друг.
- Бачите... - Жак зітхнув і посерйознішав. - Вони якимось чином знають про те, що була одна жінка, до якої ви ставилися зовсім інакше, ніж до інших. Не знаю, звідки їм це стало відомо. Але кожна ваша нова фаворитка, мавши честь кохатись з вашою величністю, обов’язково приходить до мене сподіваючись розколоти мене на предмет того, якою була ця жінка і що ви в ній знайшли. Щоб корисливо використати цю інформацію.
- І що ти їм говориш? - поцікавився король.
- А що я можу сказати? Я вам свічку не тримав. Ви ж зі мною на цю тему не були відверті, всупереч очікуванням наших пані. Я їм різні речі говорю. Від настрою залежить. Іноді відверто брешу якусь оту муру, іноді зізнаюся, що не знаю...
- Стривай, - схаменувся король, - це не після твоїх «корисних порад» герцогиня Дваррі прийшла до мене, розмалювавши обличчя фарбами, з пір'ям у волоссі, і, віддаючись, завивала як кішка в блакитний місяць?
Жак тихо захихотів, що було дуже близько до позитивної відповіді.
- Дякую, - хмикнув король. - Дякую за те, що намагаєшся урізноманітнити моє нудне життя. Добре, що це був я. Будь-який нормальний чоловік після цього залишився б імпотентом до скону.
Жак зареготав.
- Ну хіба я знав, що вона така дурна? - простогнав він. - Я ж не думав, що вона це сприйме всерйоз і в точності виконає... А що, це було так страшно?
- Ну, щоб налякати мене, цього явно недостатньо. Слухай, а графині Монкар ти сказав щось подібне? За що вона так на тебе образилася?
- Ні. - Жак перестав сміятися і серйозно пояснив: - Вона мене так дістала, що я їй відверто нахамив. Я сказав, що та жінка не облизувалася на вашу корону. Мабуть, графиня вважає себе і неймовірно розумною, і тонкою інтриганкою, і чарівною жінкою. Те, що я так запросто розкрив її геніальні задуми і несхвально висловився про них, її дуже розсердило.
- Алісу я завтра усуну, - задумливо сказав король. - Не те щоб я хотів її покарати, але після такого свинства не хочу мати з нею справи. Я сподівався, що вона хоч трохи краще інших. Розумніше, нарешті. І те, що вона всього лише краще за інших вміє лестити, брехати і прикидатися, для мене величезне розчарування. А тебе я попрошу... Краще говори всім, що не знаєш. Я не хочу, щоб двором ходили нові плітки.
- Добре, - кивнув Жак.
- А тепер щодо твоїх кошмарів... Чому ти відразу мені не сказав?
- Навіщо? Ви мені нічим не можете допомогти. Тільки даремно засмучувати.
- Чому не можу допомогти? Я можу, наприклад, прийти в гості серед ночі, випити з тобою і розважити бесідою. Ти ж робиш для мене те ж саме. Коли до тебе дійде, що я не тільки твій король, але ще і друг? Я ніколи не приховую від тебе своїх проблем. Чому ти сидиш один в кутку і трусишся ночами? Ти ж з глузду з’їдеш на самоті. Хоч би коханку собі завів, чи що...
- До речі, - згадав Жак, - ваша величносте, а чому ви сьогодні прийшли? Не в гості ж прямували серед ночі, коли я начебто сплю, і, можливо, навіть не один? Термінова справа?
- Яка тепер може бути справа? Відпочивай, сам розберуся. Краще я до тебе кого-небудь пришлю, щоб ти не сидів один.
- І я повинен буду цьому комусь пояснювати, що зі мною відбувається?
- Ні, - засміявся король. - Просто в присутності сторонньої людини тобі стане соромно боятися і ти відразу оговтаєшся.
- Мені вже соромно, - скрушно зітхнув Жак, - але все одно страшно. Звідки він взявся, цей містралієць? Я так і знав, що вони мене знайдуть.
- Заспокойся, в підвали ти більше не потрапиш. Уві сні не було ніяких підвалів. Я розпитав Мафея детально, наскільки це можливо.
- А що там було, якщо докладніше?
- По-перше, стіл. Звичайний довгий стіл, покритий вишитою скатертиною. На столі тарілки і страви. По-друге, ти. Ти лежиш на столі, непритомний, закривавлений. Причому жодної рани на тобі Мафей не бачив, а тільки кров, причому він наполягає, що ти був в ній увесь, як ніби на тебе хлюпнули з відра. І, по-третє, незнайомий містралієць, який давав тобі ляпасів по обличчю. Саме ляскав відкритою долонею, не бив. Може, він просто намагався привести тебе до тями? Молодий, приємної зовнішності, типовий містралієць - смаглявий чорноокий брюнет. Волосся довге, розпатлане, чорна куртка, біла сорочка, зброї немає. Знаєш, Жаку, це схоже на звичайну шинкарську бійку, яка не має ніякого відношення до твоїх кошмарів. І зовсім не обов'язково тебе повинні вбити. А кров може бути чия завгодно. Ти пригадай, як було з Елмаром. Нічого, досі живий і здоровий. Отже не варто так боятися і тріпати собі нерви. Потрібно просто обережніше поводитися і не ходити по шинках. А ще варто поговорити з метром Істраном. Може, він тобі що-небудь порадить. І до речі, дійсно, чому ти не заведеш коханку?