- А переді мною, значить, личить?
- Цілком. Судячи з того, як ви мило пиячили з Елмаром. Тим більше я все одно збирався з тобою неформально поспілкуватися, а поки твереза, ти будеш як і раніше судорожно згадувати, як ти мусиш вітати короля, і побоюватися сказати щось не те. А з таким співрозмовником вкрай складно спілкуватися.
Ольга подумки поспівчувала бідному королю, якому ні з ким випити, потім згадала анекдот про трахальщіка-надомника і алкоголіка-співрозмовника і знову захихотіла. Зрозуміло, анекдот довелося розповісти. Потім довелося пояснити, що насправді такого бюро добрих послуг не існує і що це вигадка для сміху. Король розвеселився і сказав, що при дворі вкрай необхідно заснувати посаду алкоголіка-співрозмовника і що вона для неї цілком підійде. Ольга заперечила, що стільки не вип'є...
Розмова перейшла на пиятики, і Ольга розповіла ряд цікавих історій з життя рідного гуртожитка. Потім довелося розтлумачити його цікавому величності, що таке покер на роздягання, а потім топати в свою спальню за картами і пояснювати суть гри. Оскільки на цю мить обидва були вже добряче напідпитку, король загорівся бажанням спробувати пограти на роздягання, а Ольга здуру погодилася. На цей раз не тому, що боялася образити його величність відмовою, а саме здуру. У гуртожитку ще нікому не вдавалося її роздягнути, і вона розраховувала, що їй нічого не загрожує, а от подивитися, як король буде знімати штани, було цікаво. Помилочка вийшла. За вісім партій король геть роздяг її та сказав, що з нею грати нецікаво. Однак, що примітно, навіть коли вона залишилася зовсім без нічого, продовжував дивитися на неї так, як ніби вона як і раніше була вдягнена. Як це йому вдавалося, абсолютно незрозуміло, але погляд його величності залишався настільки байдужим, ніби він з дитинства тренувався на нудистських пляжах.
І тут-то, на найцікавішому місці, в вітальні з'явився метр Істран. Він тихо спустився з другого поверху, де, виявляється, займався дорогоцінним здоров'ям принца-бастарда Елмара, і застав неподобство в розпалі. «Ой ганьба яка!» - спохопилася Ольга, уявивши собі, що він зараз про неї подумає, і в паніці прикрилася краєм скатертини, мало не стягнувши її зі столу разом з пляшками.
- Що тут відбувається? - строго запитав старий маг.
- Ми в карти граємо, - нітрохи не бентежачись, пояснив король. Йому, як видно, було абсолютно байдуже, що про них подумають.
- Вибачте, ваша величносте, але я щось не розумію, навіщо для гри в карти вам знадобилося роздягати дівчину до непристойного вигляду? У мене є серйозні побоювання, що золота павутина не так нешкідлива для вас, як здається. Чи не будете ви такі люб'язні дозволити мені вас обстежити?
Король розсміявся і кинув на стіл колоду.
- Запевняю вас, метре, нічого непристойного тут не відбувається. Дівчина просто трошки програла, нічого більше. І дарма ви так стривожилися.
- Ваша величносте, ви ведете себе недостойно і низько! - обурився маг. - Ви скористалися її незнанням, обманом залучили до свідомо безнадійного змагання і без найменших докорів сумління похваляєтесь трофеями! Будьте ласкаві негайно повернути дівчині її одяг і вибачитися! А ви, панянко, майте на увазі, що з його величністю ні в якому разі не слід грати на що б то не було, так як виграти у нього вкрай складно.
- Ну чому ж, - заперечив король. - Зі мною можна грати в кості. Там думати не треба. Ольго, ти одягнися, звичайно, а то ще замерзнеш... Не стану ж я справді забирати твої ганчірки, а то метр ще запідозрить мене або в якихось збоченнях, або в патологічній жадібності.
- А їх і не треба забирати, - сказала Ольга, поглядаючи на свої речі, але все ж побоюючись відпустити скатертину, поки старий не пішов.
- А навіщо ж тоді роздягатися? Просто, щоб подивитися один на одного?
- Приблизно.
- Дійсно нецікаво, - підвів підсумок король. - Метре, поки дівчина буде одягатися, розкажіть, що там нагорі? Як себе почуває мій кузен?
- Ваш кузен... - зітхнув маг, сідаючи на диванчик. - Він опам’ятався і прийшов до тями. У нього важка депресія. Він плаче і просить вибачення у своєї дівчини... Не турбуйтеся, ваша величносте, все пройде. Я зараз повертаюся до палацу, чи не бажаєте до мене приєднатися? Ви, на мій погляд, занадто багато випили, і я з побоюванням згадую ніч перед коронацією.
Король заусміхався, мрійливо втупившись у стелю.
- Що ви, метре! - сказав він. - Навіщо ж з побоюванням? Я її згадую з великим задоволенням. Гарна була ніч. Це день тоді був паскудний, а ніч - просто казкова...