- Ваша величносте, якщо ви маєте намір все це повторити, то я настійно рекомендую вам повернутися до палацу і лягти спати. В іншому випадку…
- Метре, ви ж мудра людина, - знову посміхнувся король, але вже якось сумно. - Ви краще за мене знаєте, що такі речі не повторюються. Вони бувають раз у житті, і повторити їх неможливо.
- Я сумнівався, чи пам'ятаєте про це ви, - пробурчав старий і піднявся з дивана. - На добраніч, ваша величносте. І поводьтеся з пані належним чином.
- На добраніч, метре Істране, - охоче відгукнувся король.
Як тільки за придворним магом зачинилися двері бібліотеки, Ольга негайно кинулася одягатися, поки більше ніхто не вломився, і між іншим запитала:
- А що було в ніч перед коронацією? Ви так насвяткувались, що щось натворили?
- Та ні ... Нічого я не накоїв, якщо не брати до уваги горезвісного полювання на рожевих слонів, яке вже стало притчею во язицех. Тоді я вперше напився, і тому всі про це досі згадують. Чомусь, коли Елмар що-небудь зробить сп'яну, це нікого не хвилює, а мої бідні слоники стали народною легендою... Краще я тобі покажу іншу гру, вона набагато цікавіше. Тільки спочатку вип'ємо ...
Деякий час його величність намагався навчити Ольгу місцевої карткової гри, за складністю яку можна було б порівняти з «Magic the gathering». Потім вони деякий час самозабутньо в неї різалися, поки обидва не заплуталися при підрахунку очок.
- Краще ще вип'ємо і будемо співати пісні! - заявив король, коли стало ясно, що в стані, в якому вони перебувають, вести рахунок просто неможливо. - Чому це Елмар з друзями завжди, як нап'ються, пісні співають, а я - ні?
Ольга тут же згадала анекдот про трьох мишей і негайно його розповіла. Король посміявся і сказав, що у них існує такий же анекдот, тільки про трьох гномів, які хотіли набити морду драконові. Потім виявилося, що пісень його величність не знає. Довелося поставити перший-ліпший кристал і підспівувати. Що дивно, король запам'ятав всі слова з першого разу, і по другому колу спів пішов веселіше. А Ольга до того моменту вже геть забула, що він король і все таке. З ним було цікаво і весело, і абсолютно безпечно, оскільки навіть абсолютно п'яний він поводився виключно пристойно. Під кінець він дав королівське слово особисто супроводжувати Ольгу при покупці пістолета, після чого вони мирно заснули в обнімку, сидячи на дивані. Там їх і знайшла вранці Азіль і поспішила розштовхати, поки не побачили слуги.
- Де це я? - сонно пробурмотіла Ольга, вибираючись з-під пахви його величності і протираючи очі. - А, це ж ми вчора з королем наквасились, як поросята, і пісні співали...
- Пісні мені сподобалися, - серйозно сказав Шеллар і розтягнувся на катастрофічно маленькому для нього дивані, звісивши ноги через підлокітник. - А як себе почуває Елмар?
- Спить, - сказала Азіль, сідаючи на край дивана й мерзлякувато кутаючись у величезну шаль. - Йому краще. Можна відімкнути наручники, він уже нікуди не піде.
Король поплескав себе по кишенях, але ключа не знайшов.
- Куди ж я його дів? - запитав він сам себе. - Здається, я тобі віддав.
- Ні, не мені.
- Отже, Іласу... Подивися в спальні на столі. Я точно віддав ключ Іласу і велів покласти туди. Якщо він не забув, то ключ повинен бути там... Та не переймайся через дурниці, якщо не знайдете ключ, нехай Елмар спокійно рве ці наручники, казна не розориться. - Він потягнувся і теж протер очі. - Давно я так не напивався. Здається, навіть похмілля трохи присутнє.
Азіль подивилася на пляшки на столі і трохи посміхнулася.
- Елмар лежав би до обіду з мокрим рушником на голові, а у тебе «трохи присутнє»!
- Моєму дорогому кузенові треба рідше напиватися і до того ж не змішувати різні напої, - посміхнувся король і знову поплескав себе по кишенях. - А де моя люлька?
- На столі, - сказала Ольга і встала з дивана. Її сигарети лежали там же. Вона подала королю його люльку і сунула в рот сигарету, розшукуючи сірники. - До речі, ми з вами дійсно в покер грали або мені приснилося? Та ні, ось вона, моя колода, лежить... Ой, ганьба яка, це ж метр заходив, коли я гола сиділа...
- Ну ось, - невдоволено відгукнувся король, - то Елмар мене діставав, як йому соромно, що ти його голим бачила, тепер ти з тими ж проблемами... Можеш плюнути і забути. А ось мене сьогодні ще чекає довга нотація про мою неналежну поведінку і про патологічну байдужість до голих дівчат... Котра година?
- Сьома, - відповіла Ольга, - а що?
- Треба швидше поснідати. О дев'ятій у мене зустріч, а ще треба привести себе в порядок і дістатися до палацу ...
- А пістолет купувати коли підемо?
- Пістолет? Ах да ... І хто мене за язика тягнув?.. Я обов'язково виберу час і сам за тобою заїду. - Він перекинувся на бік і втупився у неї своїми допитливими світлими очима. - Ольго, а навіщо тобі пістолет?