- На всякий випадок. Холодною зброєю я користуватися навряд чи навчуся, а може стати в нагоді.
- А ти зможеш при необхідності вистрілити в людину?
- За потреби? Легко. Як «фейхоа» провідмінювати.
- А ти пробувала?
- У мене ніколи не було пістолета. Але якби був, то невже я б пошкодувала того маніяка, що мене вбив?
- Правильно... - задумливо кивнув король. - Ось вона, різниця ...
- Яка різниця?
- Ви з Жаком дуже схожі, але я все намагався вловити різницю. Ось і вловив. Він не здатний вбити людину навіть при необхідності. І знаєш, що ще? Саме тому, що ви з ним так схожі, у вас нічого й не могло вийти, навіть якщо б він був вільний.
- Можливо, - знизала плечима Ольга. - Піду-но я вмиюся і причешуся, а то ходжу як лахудра... - Вона сунула ноги в капці з зайчиками і почовгала до сходів.
Король дивився їй услід з посмішкою. А Азіль дивилася на короля. Сумно і серйозно.
- Щось не так? - підморгнув їй король.
- Все не так, - зітхнула німфа, не відводячи очей. - Шелларе, так не можна жити. Та матова сфера, що тебе оточує... На ній навіть золота павутина горить, спалахує і згорає в одну мить. А що ж говорити про прості людські почуття? .. Вона погубить тебе, твоя матова сфера. Чому ти не хочеш від неї позбутися? Я могла б тобі допомогти, але ти вперто відмовляєшся. Чому?
Король усміхнувся:
- А може, вона мені подобається? Між іншим, учора вона врятувала мені життя і розум. А якщо серйозно... Я так не можу, Азіль. Я після цього перестану себе поважати. Залиш цю думку і забудь про неї зовсім. Нічого страшного зі мною не станеться, а з часом все прийде. Навчився ж я сміятися і плакати, коли захотів.
- Саме так. Коли захотів. А тут ти і захотіти не можеш, тебе щось тримає, і я не розумію що. За цією матовою сферою нічого не видно...
- Значить, годі й заглядати. Краще поквап свою куховарку, а то я спізнюся. Завтра ввечері ми прийдемо до вас в гості.
- Ми це хто?
- Я, Жак з Терезою, Мафея з собою візьмемо, може, метра Істрана, якщо буде себе добре вести. Розважимо Елмара, щоб не впадав у депресію.
- До завтрашнього вечора він буде в порядку і його не потрібно буде розважати. Але, якщо тобі хочеться повеселитися, як вчора, звичайно приходь.
- Ти хіба не знаєш Елмара? Золоту павутину ти з нього, може, до завтра знімеш, але за те, що він тебе вдарив, він буде каратися ще довго. Дуже довго.
Азіль сумно посміхнулася.
- Шелларе, скажи краще, що тобі сподобалося співати пісні з Ольгою і ти хочеш це повторити.
- Сподобалося, - погодився король. - Але це не означає, що я тепер буду напиватися щодня. Я дійсно хочу влаштувати невеликі посиденьки, щоб відвернути Елмара від похмурих думок. Або ти натякаєш, що у нас тут щось було, крім пісень? Нічого більшого, запевняю тебе.
- Я бачу, що нічого більшого, - кивнула німфа. - Її біла завіса залишилася на місці. А чому, Шелларе? Вона тобі не сподобалася?
- Сподобалася. Але це ж не причина... І взагалі, напоїти дівчину і тягнути її в ліжко - це вульгарність. Тим більше таку, як Ольга. Навіщо мені це треба? Мені що, потрахатися ні з ким? З нею набагато цікавіше пісні співати.
Азіль подивилася на короля з якимось незрозумілим жалем.
- Шелларе, а як ти вибираєш собі жінок? Тих, з якими ділиш ліжко?
- А я їх не вибираю. Вони самі приходять.
- І вони тобі зовсім байдужі?
- Тобі не здається, що ти занадто багато питаєш? Зрештою, це мої жінки, і моя справа, що я з ними роблю і як я до них ставлюся... О, прокляття! Зовсім забув!
- Пропустив побачення? - засміялася Азіль.
- Абсолютно правильно. Бідна віконтеса Бефолін марно прочекала мене всю ніч в моїй спальні. Треба буде купити їй на втіху якусь дрібничку.
- І це її втішить?
- Цілком.
- Шелларе, ти жахливий егоїст. Тому і вибираєш собі таких жінок, з якими можна не рахуватися, об яких можна ноги витирати і потім втішати дрібничками? Тобі вони потрібні тільки для того, щоб вгамувати природні потреби. А на любов ти не здатний. Це найстрашніше, що може бути з людиною. Ти цього не розумієш або ти просто не хочеш нічого міняти?
- Ти тричі не права. По-перше, я зовсім не егоїст, по-друге, я вже пояснив, що жінки самі на мене вішаються, а якого типу це можуть бути жінки, ти сама розумієш ...
- А в чому я ще не права?
- Сиди тепер і думай, раз тобі робити нічого, і не чіпляйся до мене зі спасенними бесідами. Я сказав, що не ляжу з тобою в ліжко, і не намагайся мене переконати. Я доросла людина і знаю, що роблю. А ти поводишся зі мною, як зі смертельно хворим.
- Ох, Шелларе ... - Німфа тихо зітхнула і відвела погляд. - Вибач. Я все-таки заглянула. Я більше не буду до тебе чіплятися і більше не буду заглядати. Куди тобі подати сніданок?