- Халат візьми, - похмуро нагадала Саета, почувши, як «чоловік» прямує в ванну, і уявивши собі, що він випаде звідти без попередження в чому увійшов.
- Халат? - здивувався Кантор. - Який ще халат? Я їх зроду не носив і не збираюся. Та ти не переймайся, я взяв труси. От не думав, що ти така сором'язлива.
- Я не соромлюся, - рівним голосом сказала Саета, наполегливо дивлячись в стіну. - Мені огидно.
- Вибач, - коротко відгукнувся Кантор. - Я вже пішов, можеш обертатися. Коли принесуть вечерю, дай офіціантові на чай. На стільці висить мій камзол, гроші в кишені.
Саета з полегшенням повернула голову і тут же побачила, що Кантор розкидав свою білизну по всій підлозі. «Мужики!» - з огидою подумала вона, знову запахнула халат і згадала, що їй ще належить спілкуватися з офіціантом. Ось вже теж, почекати не міг! Мало того що вона напіводягнена, так ще ні слова не розуміє ортанською. І курити хочеться, просто сил немає...
Звичайно ж вечерю принесли, коли Кантор був у ванній. Офіціант розставив тарілки на столі, щохвилини кланяючись і щось лопочучи ортанською, а сам, мерзотник, весь час зиркав на виріз її халата. Саета ледве стрималася, щоб не з'їздити йому по фізіономії замість чайових, і, коли офіціант нарешті пішов, зітхнула з полегшенням.
- Канторе! - гукнула вона. - Цей придурок пішов. Можна, я тепер закурю?
- Двері зачини, - відгукнувся Кантор.
- Не маленька. Ти скоро?
- Скоро. Ти кури, мені ще поголитися треба.
- Навіщо? Ми ж нікуди не йдемо.
- На всякий випадок. Я завжди голюся два рази в день. Мало лі, раптом хто помітить.
Це було резонно. Саета вже знала, що, варто було Кантору добу, не поголитися, і він перетворювався в ходячу цікавинку. Щетина у нього росла тільки з правого боку, і різниця ставала помітна досить скоро. Говорили, що це наслідки невдало залікованого опіку. Ще казали, що це у нього на нервовому ґрунті. Базікали також, що це результат не дуже розумного магічного жарту. Точно не знав ніхто, а питати у нього самого Саета не наважувалася. Якось приводу не було. Але оскільки зараз привід виник, вона негайно за нього вхопилася.
- А чому це у тебе? - як би між іншим запитала вона, радісно затягуючись його сигарою. Трохи заміцна, але це дрібниці...
- З обличчям? Та так... добра пам'ять про Кастель Мілагро, - неохоче відгукнувся Кантор.
Саета тут же пошкодувала, що запитала. Могла б і сама здогадатися. Тепер він ще засмутиться, а засмучений Кантор не найкращий співрозмовник за вечерею...
Вечеря пройшла в мовчанні. Мабуть, Кантор все-таки був не в дусі, бо пив мало не кожні п'ять хвилин і за вечерю прикінчив цілу пляшку. Після чого запропонував лягати спати. Саета зітхнула. Той самий неприємний момент, якого вона чекала з таким побоюванням, настав. Ліжко в номері була одне.
- Як будемо спати? - запитала вона якомога байдуже, щоб Кантор не помітив, як вона нервує. Кантор глянув на ліжко і так само байдуже сказав, що воно досить широке і на ньому можна спати вдвох, нітрохи не заважаючи один одному. Робити благородні жести і спати на підлозі він явно не збирався. Сама Саета теж не збиралася на підлогу, тому заперечувати не стала.
Забравшись під ковдру, вона довго лежала без сну, переверталася і ніяк не могла заспокоїтися. Поруч точно так же крутився Кантор. У темряві його майже не було видно, але чути було відмінно. Він був дуже близько, щоб вона могла спокійно заснути.
Пововтузившись так з півгодини, Саета зрозуміла, що це не сон, а одне непорозуміння, і подумала, що, ніж лежати і тоскно перевертатися, краще хоч поговорити про що-небудь.
- Канторе, - тихо покликала вона. - Ти спиш?
- Ні, - так само неголосно відповів він. - А що?
- А ти хочеш спати?
- Не знаю. За ідеєю повинен хотіти, але щось мені заважає.
- Це я тобі заважаю?
Кантор хвилину помовчав, потім здивовано вимовив:
- Ну треба ж! Дійсно ти. Не треба мені було пити за вечерею.
- Що це означає? - обурено процідила Саета. - Яке відношення я маю до того, що ти нажерся за вечерею?
- Я зовсім не нажерся. Щоб нажертися, мені треба випити три таких пляшки. Справа в іншому. Ти не можеш заснути, тому що тебе нервує моя присутність на одному ліжку з тобою. Ти розумієш, що ніякої реальної небезпеки для тебе я не являю, але все ж відчуваєш дуже сильний дискомфорт. Правильно?
У темряві його голос здавався майже чарівним - густий, низький, з такою собі елегантною хрипотою. Дуже приємний голос.
- Правильно, - відповіла Саета. - І що?
- А я вроджений емпат, і мої здібності посилюються при впливі будь-яких наркотичних стимуляторів, зокрема алкоголю. Так що твій дискомфорт від моєї присутності я відчуваю як свій власний, і це не дає мені спати.