Ключики, ключики... Пальці торкати...
А може...
Не треба!
Заткніть йому рота! Слова — мов гадюки: він Гіласа вб’є! Священик-диявол! Із рота — отрута! Бридкий, ненаситний єврей!
І очі у неї... Ти, Кіро, здуріла? Продалася? Душу і тіло — йому? Старому, сліпому, ще й з патлами сивими — він краде щоночі усі твої сили, і п’є твою кров, виїдає наживо — а потім говорить «Будьмо уважні!»! Він — демон, він — зло, що у темряву вірить, він хоче усе твоє — голос і шкіру, руки і ноги, губи і очі... Це він мене прокляв чи, може, зурочив, це у нього змія затаїлась у пам’яті — щось жахливе і темне, пов’язане з мамою, татом і, Кіро, твоєю бабусею... Він усе нам розкаже, якщо примусити... Він усе нам розкаже, всю правду вилиє... А слова — як вода: мене душить хвилями, бо вода густа і масна на дотик... Я падаю, падаю, падаю в воду — там темно і слизько, страшно і холодно. Ці риби з людськими очима і головами, ця біла жона, що торкнулась Гіласа — він її називає «Ваша світлосте», він її називає «Моя пані» (щось дуже знайоме виходить із пам’яті). Котилася торба з високого горба, а у торбі — ключ, а у торбі — кобра, а у торбі — кінець, а у торбі — початок, а у торбі — таке, що хочеш кричати, а у торбі — смерть, а у торбі — хаос, а у торбі — реверс, у торбі — аверс, а у торбі все — догори ногами, а у торбі ліве — насправді праве, а у торбі чорне — насправді біле, а у торбі вовк у людському тілі, а у торбі — корінь, у торбі — дерево, а у торбі — світло, у торбі — темрява... А у торбі — ти, а у тобі — голос, щось тонке і гостре, що вростає в совість, а у торбі — кров у пелюстках макових, а у торбі — небо, розкреслене знаками, а у торбі — корінь, у торбі — дерево, і його підгризають вовки і демони, і розмножують страх, виїдають світло.
Скоро мертвий відчинить іржаву клітку, — не людина, не демон і не перевертень, і усе це поглине бездонна темрява. Той, хто ловить у руки грозу і блискавку, перетягне на себе вогонь і вистріли; але смерть забере собі іншого брата, у якого — характер до болю татовий і ще щось є спільне в лиці та імені; всі вони, всі вони будуть звільнені — ті, що впадуть від вогню залізного, ті, кого будуть пекти і різати; ті, кого вкриє водою темною; всіх їх поглине одвічна темрява; всі вони підуть один за одним — де птах не літає і сонце не сходить... І так має бути, і так воно стане... Аж поки не підуть усі до останнього...
(Imperat tibi Deus Pater!..)
Я уб’ю тебе, гаде! Заткніть йому роті Проклинаю тебе — із найвищих висот, з найтемніших боліт і з найглибших глибин хай піднімуться мертві з своїх домовин і по тебе прийдуть! За невинність, за кров, за кожнісіньке сказане, зраджене слово, що послане нібито звідкись згори, я наказую, чуєш?! Проклятий, умри!!!
(...imperat tibi Deus Filius...)
НЕ ВРЯТУЄ, ГАДЮКО! ТЕБЕ ЗАДУШУ!
НЕЗАХИЩЕНЕ ГОРЛО ТВОЄ РОЗКУШУ,
ЯК ГОРІХ!
(ТРИМАЙТЕ ЙОГО, ТРИМАЙТЕ!!!
РУКИ!!! РУКИ! НЕ ДИВІТЬСЯ В ОЧІ!!! АНДРІЮ, АНДРІЮ! ЦЕ НЕ ТИ!!!)
І-ГА-ГА! І-ГА-ГА!
КІСТЯНА МОЯ НОГА!
ТВОЄ ГОРЛО ПРОСТРОМЛЮ!
ТВОЄ ЛИЧКО ОБПЛЮЮ!
А ТЬФУ НА ТЕБЕ! А ЩОБ ТЕБЕ!!! А ТЬФУ! А ТЬФУ! А...
(...imperat tibi Deus Spiritus Sanctus...)
А ТЬФУ! А ТЬФУ! ГА-ГА-ГА! НЕ ВРЯТУЄ! НЕ ВРЯТУЄ! ГА-ГА-ГА! УБ’Ю! ЗАРІЖУ! ЗАДУШУ! ЗА...
Хором:
(IMPERAT TIBI MAJESTAS CHRISTI, AETERNUM DEI VERBUM, CARO FACTUM...)
А ЗАРАЗ БУДЕ СМЕ-Е-Е-ЕРТЬ!!!
(ERGO, DRAGO MALEDICTE ET OMNIS LEGIO DIABOLICA, ADJURAMUS ТЕ PER DEUM...)
Я ТЕБЕ БАЧУ! Я ТЕБЕ ЧУЮ! КРОВ ПОГАНА! СМЕ-Е-ЕРТЬ!
(...VIVIUM, PER DEUM...)
ВИП’Ю!!! СЕРЦЕ ВИРВУ!!! КРОВ ВИП’Ю!!! СЕРЦЕ ВИРВУ!!! ВИП’Ю... ВИРВУ!!! Вип’ю...! Вирву!.. Вип’ю... Вирву... Ви...
(...VERUM, PER DEUM...)
П’ю... Ви... Рву...
(...SANCTUM, PER DEUM...)
П’ю... Рву...
(VADE, SATANA!!!)
Воду із річки... Квіти на лузі...
(Sanctus, Sanctus, Sanctus...)
Ага. Водичка. Хлюп-хлюп. Квіточки. Нюх-нюх. Нюх. Квіточки. Кольоровенькі... Нюх-нюх... нюх... пххх... пхх... апп... апп... апчхи-и-и!!