— Сань, ти трохи не вчасно! — простогнав Андрій у відповідь. — Я тут, знаєш, до репетитора спізнююся!
— Вибач, чуваче, але репетитор сьогодні відпочиває! Хочеш — вір, а хоч — не вір, у нас є набагато важливіші справи!
— У тебе, може, і є... А я повинен бути в репетитора! Розумієш... Усе не так просто, як ти собі думаєш... Справа в тому, що я пообіцяв!
— Що пообіцяв? А головне — кому? Батькам? Вони тебе що, досі на повідку тримають?
— Та ні... Сань... Все значно серйозніше. Їм байдуже. Тобто не байдуже, а... Ну ти зрозумів, вони в мене демократичні, кажуть, що це на моїй совісті буде... Що вже дорослий. На мені відповідальність... Але справа не в цьому. Розумієш... Я собі... Собі пообіцяв!
— Що-о-о? — голос Сашка розродився глибоким обуренням.
— Ну як тобі пояснити... Я хочу почати все спочатку. Щоб стати таким, як мій... Коротше кажучи, я змінюю стиль життя!
— Що? Змінюєш життя? За допомогою репетитора? Ти що, збожеволів чи тебе на мужиків потягнуло?
— Сань, блін, що ти морозиш? Тобі коли-небудь говорили, що ти придурок? До чого тут мужики? Я виховую в собі силу духу! А для цього я повинен...
— По дорозі розкажеш! — гаркнув Сашко, пропускаючи повз вуха Андрієву промову. — Май на увазі — хвилин через двадцять буду біля твого під’їзду!
— Не треба! Я до репетитора їду!
— Звісно, їдеш, ага! Отже, так! Через двадцять хвилин! У дворі на лавочці. І щоб жодних відмазок! Ти спустишся — і ми поїдемо в місто вибирати подарунок для Марти!
— Якої ще Марти?
— З паралельного класу. У неї сьогодні день народження. І нас з тобою запросили!
— Ти що, з дуба гепнувся? Ніхто мене не запрошував!
— Ех, Андрію-Андрію... Дурна твоя башка... Минулого тижня Марта підійшла до мене на перерві, щоб дізнатись, куди ти пропав! Бачиш, вона не знає, що ти полюбляєш відсиджуватись вдома замість того, щоб клеїти дівчат на перервах! Так-от, вона сказала, що хоче запросити тебе на свою днюху і попросила, щоб я тобі передав... Ну я, звичайно, добра душа... Чом би й не виконати просьбу такої милої дівчинки. А потім вона сказала, що буде рада бачити на вечірці й мене. Тобто... тьху... на пікніку, якщо говорити дослівно!
— І ти мені про це кажеш тільки зараз? — Андрій був глибоко вражений поведінкою друга.
— Вибачай, чуваче, але я забув! От чесне слово, забув! — голос Сашка набрав слізливого відтінку вини.
— Ти йолоп, — буркнув Андрій. — Не подумав, що я можу відмовитись?
— Ее...відмовитись? — схоже, Сашуньо був приголомшений. — Ти сказав — відмовитись? Чи мені почулось?
— Не почулось! — відповів Андрій. — А що в цьому дивного?
— Матінко рідна, та з ким я балакаю? — пробубонів Сашко обурено. — Ти справді настільки дурний, чи лише прикидаєшся? Відмовитись! Він хоче відмовитись! І після цього ти ще дивуєшся, чого в тебе досі немає дівчини?!
— Ну на це є доволі вагомі причини...— почав було Андрій, та Сашко тут же обірвав його ще ненароджений монолог.
— Знаю я твої причини, ага! Ховатися від дівчат — що може бути кращим способом для здобуття кохання? Чим далі заховаєшся, тим більше зростає ймовірність закохати в себе дівчину своєї мрії. Та ти просто геній! Не інакше!
— Марта — не дівчина моєї мрії! Чесно кажучи, я її ледве знаю!
— То познайомся поближче, маєш чудовий шанс! Вона не буде проти, бо в іншому випадку навряд чи бігала б по всій школі в надії зустріти тебе й запросити на свято! Знаєш, тут явно щось нечисто!
Андрій зробив вигляд, наче з гучним свистом втягує носом повітря.
— Все чистої Окрім хіба що твоєї поведінки! Ну й думок! Здається, вони смердять брехнею!
— Які ми пафосні! — буркнув Сашко. — Як ми жартуємо... Слухай, чуваче, якщо тобі там щось смердить, то буду змушений тебе розчарувати: у всьому винне твоє нездорове бажання навідатись до репетитора!
— Знову ти зі своїм репетитором?
— З твоїм репетитором, друже, з ТВОЇМ! Якщо ти хочеш, щоб я перестав глузувати, то збирайся й виходь. А ні — то вибачай!
— Ну спасибі, що так гарно зруйнував мої плани, — здушеним голосом прошипів Андрій.
— Завжди радий! — весело кинув Сашко. — Отже, май на увазі! Через двадцять хвилин!
Дзвінок обірвався. Андрій кинув мобілку на стілець і взявся натягувати на себе джинси.
Ну що ж, репетитор поки зачекає. А гартувати волю можна почати і з понеділка. Це так символічно: новий тиждень — нове життя. Крім того, варто би й відсвяткувати завершення старого. Як там не крути, воно все-таки довгий час було частинкою його самого. А отже, Марта зі своїм днем народження підвернулася під руку саме вчасно.