Та найгіршим було далеко не це. У рисах її чорного, тремтячого обличчя Андрій упізнав себе.
«Що ти таке?» — тільки устиг подумати, відчуваючи, як гойднулася під ногами земля. Запах намулу продовжував сильнішати, заповзаючи в розум разом зі шматками отруйного туману. Повітря кудись поділося, задушлива спека стиснула горло гарячими, сухими руками... Знову з’явилося нестерпне бажання пити. Він дивився на чорну постать і благав води, а вона шкірилась до нього кривою гримасою, простягаючи свої мертві, безтілесні руки...
— Води... Один ковточок...
— Буде тобі вода, — голос, схожий на шелест. Ні, це не слова породженого туманом... Це дзвінок із глибин свідомості...
— Буде.. — голос гучнішає.
— ...тільки скажи, що з тобою трапилось! Тобі погано?
Голос на мить замовкає. Андрій раптом усвідомлює, що голос цей — жіночий. Дивно як для його свідомості... М’який і лагідний і до болю знайомий. Невже вона так часто з ним розмовляє? Чому ж він переконаний, що сьогодні це сталося вперше?
Десь далеко на задньому плані грає музика. Свідомість вирішила його заколисати?
Чорна постать із туману кладе руки йому на плечі і присідає поруч.
— Сонце, ти мене трохи налякав...
Сонце? Що за телячі ніжності в цієї незрозумілої істоти? Невже плетиво дурнуватих людських стосунків докотилося вже й до пекла?
Потвора нахиляється й видихає йому в обличчя млосну суміш цигаркового диму й аромату цитрусових. А тоді легенько торкається лоба гарячими, вологими губами.
А він-то думав, вони безтілесні...
— Андрійчику, будь ласка, розплющ очі, — у знайомому голосі з’являються розпачливі нотки. Із клубка туману відривається ще одна постать, підходить до них і сідає поруч.
— Отямся, старий, — озивається вона злегка хриплуватим басом Сашка.
Сашка? Маркевича?
— У нього температура, — озивається свідомість. Чому вона обрала собі голос Марти?
Марти?
— Марта? Сашко? Ви? — він розплющує очі і пильно вдивляється в темряву.
— А хто ж іще? — сміється одна з постатей. Андрій не бачить її обличчя, бо перед очима кружляють якісь кольорові світляні плями.
— Гроза вже закінчилась? А туман? Він розсіявся?
— Який туман? Ти про що? — голос Сашка наповнюється нотками здивування.
Андрій збентежено прикушує губу. До нього нарешті доходить, що ляпнув дурницю.
— Чого ти дивуєшся, в нього жар, — каже Марта Сашкові, тулячи долоню до спітнілого Андрієвого лоба. У неї ніжні пальці, такі приємні на дотик. Від Марти віє прохолодою і спокоєм.
— Не було ніякої грози, просто хтось неподалік запускав феєрверки, — шепоче вона, повертаючись до Андрія. — Тобі вже краще?
— Так... Я забагато випив, — хрипло витиснув з себе Андрій, відчуваючи, як нестерпно палає горло. — Сподіваюсь, ви не будете проти, якщо я відлучуся на кілька хвилин.
— Я з тобою...
Марта хотіла встати, та він стримав її владним порухом руки.
— Вибач, мені треба...е-е...сходити до вітру, — пробурмотів Андрій. І, похитуючись, поволі побрів у кущі.
Він збрехав. Насправді йому просто хотілося побути на самоті. Зачерпнути долонею холодної річкової води і промочити горло. І чхати він хотів на всілякі кишкові палички та інші напасті, новинами про які їх так щедро частують з екрана телевізора. Ну подумаєш, захворіє — то й захворіє. Хіба вперше труїти себе всілякою гидотою?
Він опустився на коліна і припав губами до річки.
Чорт... Чому йому так погано? Важкий клубок, що досі мирно дрімав у шлунку, прокинувся і тепер небезпечно підступав до горла. Виною тому, напевно, було вино. Або шашлики. Хтозна, з чого вони зроблені. А раптом завтрашній день розпочнеться з того, що в місцевих новинах на всі лади лаятимуть Черговий супермаркет, що попався на поставках неякісного товару і цим самим змусив компанію підлітків зустрічати світанок у стінах лікарні з діагнозом якоїсь там гострої вірусної фігні?
Бідна Марта! Йому стає жаль її. Вона так плекала надії на стосунки з Андрієм! А що він зробив у відповідь? Напився, як свиня. Прямісінько на її день народження! Зіпсував веселу дискотеку на природі, яка могла закінчитись доволі таки гаряче. Коли його почало нудити, він просто сів на мокру траву, прямо посеред танцю. Нічого не пояснивши, не сказавши жодного слова. Він сидів на траві, блідий і спітнілий, морозив дурню і морочився з безглуздими галюцинаціями. А вона ж, бідна, не розуміла навіть, що відбувається! Цікаво, що вона подумала? Біла гарячка? Чи навіть наркотики? Чувак явно під кайфом... Говорить з невидимими людьми, про грози та чорні тумани, смикається, кричить... Нормальній дівчині цього вистачить по самі вуха. І все. Вважай, він сам поставив хрест на майбутніх стосунках. Дивно, що Марта після цього ще знайшла у собі сили морочитися з його нездоровими химерами, поривалась допомогти, захистити. Що ж, Марто, мужності тобі не позичати! Шкода тільки, нікому її оцінити.