— Навіть... уночі... пос-сп..а-ати... не... кв... дають...
— Вибачте! — присоромлено сказав Андрій і позадкував.
— Кв... ходять т...-ту-ут... усякв-і... жити... завв... завважають...
Її сліпе око заплющилось.
В цей час за кущем знову зашелестіло — і звідти визирнув здоровенний чорний павук. В одній із його лап стирчав брусок мила, в іншій теліпалась невеличка полотняна торбинка.
— Ти хто? — спитав він і потрусив торбинкою, що висіла між пазурами. В ній щось завовтузилось і виразно сказало «мяу».
— Ніхто! — відповів Андрій, розпрямляючи спину.
— Привіт, Ніхто! Що ти тут робиш?
— Нічого. Байдики б’ю.
— То нічого чи все-таки байдики б’єш?
— Байдики б’ю.
Павук здивовано вирячив очі.
— Хто такі ці байдики? Я не бачу тут жодних байдиків! — він підняв лапу і потер вусики. І тут на нього наче найшло прозріння. — А-а-а, та вони ж, мабуть, повтікали усі! І чого це я одразу не здогадався? Ех, старість не радість... Точно повтікали... Правда?
— Хто? — не зрозумів Андрій.
— Та ж байдики твої! — відповів Павук. — Який ти, хлопче, тугодум! І, знаєш, правильно зробили! Бо який дурень терпітиме, коли його б’ють?
— Думаю, ніякий! — спантеличено знизав плечима Андрій. — А... А ви що тут робите?
— Хіба ти не бачиш? Міняю шило на мило! — прошепотів Павук.
— І як... е-е... успіхи?
— Поки ловив гав, купив кота в мішку... — сказав він таємничим голосом і побрів кудись в кущі.
В ту ж мить Андрієва спина увіткнулась у щось м’яке і волохате.
— Ой!
— Хмм?
Щось незадоволено хмикнуло поруч, і з темряви висунулась величезна, вусата голова з чорними очима-намистинками. Це була лісова Миша.
— О! Ти ба! Ну і що ти таке? — сварливо кинула Миша, тицяючи пальцем в Андрія.
Він спантеличено глянув на неї, так нічого й не відповівши.
Але Миша, схоже, вирішила не відступати.
— Чого мовчиш? — сказала обурено, взявшись лапками під боки. — Я добре чула, як ти розмовляв з Ропухою і Павуком! Невже й зі мною не можна так само, га? Гидуєш, напевно? Мною, Мишею, гидуєш! А з якоюсь слизькою жабою ледь не цьомкаєшся, так?
Вона почала гніватись.
— Та ні з ким я не цьомкаюсь! — буркнув Андрій.
— О, — Миша замислено взялась накручували на палець кінчик свого хвоста. — Не цьомкаєшся? Це добре... Але говорити не хочеш... Може, ти голодний? Хочеш воску?
І вона простягнула хлопцеві засмальцьований шматочок якоїсь брудної коричневої речовини.
— Бери, не соромся! Свіжесенький! Ну бери, чого скривився, як середа на п’ятницю?
Андрій заперечливо похитав головою.
— Не любиш таке? Хм... Ну, а як щодо апетитної ганчірочки?
Андрій повторив рух головою.
— Ну...Чим тебе ще пригостити? Нема в мене нічого. А хоча... Стривай... Десь у мене ще мав завалятися Білчин подарунок.
Вона понишпорила в заростях моху і знайшла чудесний, золотавий горішок. Розкусила навпіл і простягнула половинку Андрієві.
— О, хоч щось ти їси! — просвітліла вона. — Я вже злякалась, що ти помреш з голоду. Бо ти таке дивне... Я таких ще не бачила.
Вона почала розмірковувати вголос.
— Хмм... Їсти тебе, мабуть, не варто. Бо де гарантія, що тобою не можна отруїтися? А отже, ти не Комашка. Квакати не вмієш... І співати, як Цвіркун — по очах бачу, що ні... Пташкою тебе теж не можна назвати... І на їжака ти не схожий, бо гладенький, як риб’яча луска. Може, ти Риба? Вмієш плавати?
Андрій задумався.
— Мабуть. Але, чесно кажучи, я в цьому вже невпевнений.
— Отже, ти таки не рибина і навіть не якась там Качка. Але, чорт забирай, ти ж розмовляєш по-нашому! А значить, ти один із нас! О, я, здається, знаю, хто нам допоможе! Ходімо зі мною!
Андрій нічого не сказав і пішов вслід за Мишею. Через кілька хвилин вони зустріли Цвіркуна-Балакуна, що ліниво погойдувався на травинці і курив здоровенну люльку.
— В Гусені поцупив! — сказав гордо, затягуючись.
— Тепер ясно, чого вона тебе не любить! — зробив висновок Андрій.
— Та ні... Ця синьошкіра красуня закохана в мене! — махнув лапкою Цвіркун-Балакун. — Шкода тільки, вона про це ще нічого не знає.
Він зістрибнув з травинки і витріщився на Андрія, не звертаючи жодної уваги на розгнівану Мишу.
— А ти взагалі хто?
Андрій тільки-но розтулив рота, щоб відповісти , як Цвіркун ворухнув вусиками і весело затараторив:
— А я Цвіркун-Балакун, співун, стрибун, скрекотун, на-всі-боки-веретун... Я тобі зараз так-е-е-е розкажу!