— Що, вибачте?
Оля спантеличено подивилась на дідуся, який проходив мимо і щось їй сказав.
Дідусь повернув голову, роззявив рота — і раптом ні з того, ні з сього замахнувся на неї рукою, мабуть, збираючись вдарити. Оля злякано відскочила назад, але в цьому не було потреби, бо дивний дід чомусь щодуху кинувся тікати.
«Може, гаманець у когось поцупив?» — подумала Оля і озирнулась в пошуках погоні. Нікого не побачивши, полізла в кишеню перевірити, чи на місці її власний. Та, як можна було здогадатися, гаманця не було.
— Блін... Що за...?
Вона вивернула кишені, сподіваючись, що гаманець завалився за підкладку. В цю ж мить щось голосно дзенькнуло об асфальт. Оля озирнулась — і побачила, що це випав з кишені її срібний ключ.
«Чорт... Я й забула, що він там.»
В ту ж мить її ліва рука під підкладкою наткнулась на щось тверде й кутасте.
«Хух, слава богу!» — полегшено видихнула дівчина і нахилилась за ключем. Але його не було.
— Ну й куди вже ти запропастився? — розчаровано сказала вона і раптом відчула, як щось сіпнуло її за куртку. Оглянувшись, побачила білявокосе створіння років трьох-чотирьох, що запитально зиркало на неї величезними синіми очима.
— Ви зьмію загубили... Веліть... То васа...
— Змію?
У маляти в руках виднівся її срібний ключик, виваляний в якомусь багні.
— Катю...Катю! Катюшо!
Невідь звідки вибігла молода, світловолоса жінка і кинулася до маляти.
— Донечко, так налякалася! Казала ж тобі, не йди нікуди, а почекай мене біля кіоску... Ну хто ж так робить? Катю...
Присівши біля дівчинки, матуся почала поправляти на ній шапочку, а тоді взялася за пальтечко.
— Де це ти вже так забруднилася? Іржа якась, чи що... Ану дай ручки, мама їх повитирає... Так-так, ліву... Тепер праву... А це ще що таке? — і вона відібрала в малої Оліну покупку.
— Катерино, скільки тебе вчити — не піднімай із вулиці всіляке сміття, там же мікроби! Ти хочеш захворіти і потрапити в лікарню? Господи, яка гидота! Бррр!
Вона покрутила ключ і зібралася викинути геть.
— То цьоціна зьмія! — зарепетувала мала на всю вулицю.
Та було пізно... Ключ уже полетів у бік шосе. Він прокотився узбіччям і застряв у щілині водостоку. Тільки блиснула на сонці зміїна голівка, що вирізнялася красою і тонкою роботою.
Нарешті помітивши Олю, жінка розгублено закліпала віями.
— Ох, вибачте, ці діти...
А тоді взяла доньку на руки і поцокала каблучками у бік трамвайної зупинки. Дівчинка на прощання помахала їм ручкою.
— Па-па, цьоцю!
Оля помахала їй у відповідь і вийшла на проїжджу частину, щоб забрати те, що їй належить. Але ключ якогось дідька немов прикипів до граток. Проклинаючи все на світі, Оля видобула з кишені джинсів пилочку для нігтів і, дочекавшись, коли на світлофорі загориться зелений, присіла навпочіпки над водостоком.
А бідолашний дідусь досі біг, мов божевільний. Бо йому на мить здалось, що за спиною у дівчини стоять... Ні, він не міг пояснити, що саме так його налякало, але це якось було пов’язано з водою. Темною, важкою, тягучою водою, що смерділа намулом і смертю. І з чоловіками, яких вона забирала (чи, можливо, ще забере?). Коротше кажучи, якась маячня. Та тим не менше, дідусь схвильовано перехрестився, досі будучи запеклим атеїстом.
Завернувши за ріг одного з будинків, він з розгону врізався у вродливого юнака з двома порціями морозива в руках. Злегка підталий вміст вафельних стаканчиків у ту ж мить плюхнувся на тротуар, помережаний сіткою недопалків. Білі бризки заляпали дідусеве пальто і яскраво-червону куртку юнака.
— В...вибачте...
— «Прекрасно! — подумав юнак, глянувши на вершкові плями, що розросталися по рукавах, немов химерні білі квіти. — Тепер доведеться їхати додому перевдягатися.»
Він повернувся до кіоску з морозивом і купив ще дві порції. Та як тільки вийшов з-за рогу, вони знову плюхнулись на тротуар.
Оля сиділа на проїжджій частині і щось виколупувала з асфальту. Світлофор навпроти агресивно зиркав на неї червоним оком. Перший із шеренги автомобілів, що утворилась перед «зеброю», неспокійно зайорзав на місці — очевидно, червоне світло спалахнуло секунду-дві тому. Але він не був небезпечним для Олі, оскільки рухався по протилежному боці вулиці.
Проблема була в іншому.
Назустріч Олі зі скаженим завиванням сирени неслася пожежна машина. Десь горіло... Оля цього не бачила, бо «пожежка» ще була за поворотом, але Олегові було прекрасно все видно. Чорт, та водій не встигне загальмувати, навіть якщо й захоче!