Спалахнула блискавка, на балкон насунула темна хмара. Статуї захиталися, рештки перил завалилися й полетіли геть, у пітьму. Буря вдарила по галереї, утворивши потужну повітряну хвилю. Ашміра впала на камені, її закрутило на спині. Жмуток пергаменту вилетів з її рук і впав на парапет. Малесенька золота іскорка застрибала по кам'яних плитах.
Вихор ущух, буря вгамувалася. Посередині широкого кола каменів, опалених полум'ям, стояв, люто озираючись, чарівник Хаба.
За його спиною підіймало голову щось темне й високе. Тонкі, наче паперові, руки, що стискали мага в обіймах, розімкнулися. Довгі й тонкі, наче голки, пальці витяглись і показали на Ашміру.
— Там, — промовив тихий голос.
Ашміра вдарилася головою, перила пливли перед її очима. Усе ж таки вона змусила себе сісти і озирнутися, шукаючи Перстень.
Ось він, на самісінькому краєчку бездонного провалля! Незважаючи на запаморочення, Ашміра стала навколішки й поповзла до Персня. З-за спини долинули тихі кроки, шелест чорного вбрання…
Ашміра поповзла швидше. Вона вже відчувала, як Перстень пече їй обличчя. Простягла по нього руку…
Її пальці притиснула до каменю чорна сандаля. Ашміра, зойкнувши, прибрала руку.
— Ні, Кіріно! — промовив чарівник. — Це не для тебе!
Він копнув її ногою, вдаривши краєм підошви у вилицю. Відкотившись назад, вона підхопилася. Та тільки-но вона дотяглася до свого пояса, як її стиснули й підкинули в повітря невидимі кігті. Кілька секунд вона не бачила нічого, крім мерехтіння зірок та клубів темряви, а тоді побачила, що знову стоїть на розгромленому балконі, тільки трохи далі. Кігті стискали її так само міцно, а її руки були щільно притулені до боків. Вона відчувала, що за її спиною хтось є.
Єгиптянин досі стояв над Перснем і дивився на нього, немовби не вірячи власним очам. На ньому була та сама туніка, що й на бенкеті багато годин тому. Обличчя його здавалося змореним, куточки вуст були замурзані червоним, що свідчило про його втіхи на бенкеті, проте його очі збуджено блищали, а голос тремтів, коли він говорив:
— Це воно… справді воно… не можу повірити!
Він стрімко нахилився й нерішуче заціпенів, відчувши жар, яким пашів Перстень.
Десь над Ашміриною головою тихий голос промовив:
— Стережися, господарю! Він пече мене — навіть звідти! Будь обережний, любий господарю!
Чарівник чи то крекнув, чи то реготнув у відповідь:
— Ти… ти ж знаєш мене, любий Аммете. Я охоче стерплю невеличкий біль.
Його пальці потяглися до Персня. Ашміра скулилась, чекаючи на крик. Натомість вона почула здушений зойк і прокльон. Вирячивши очі й стиснувши зуби, Хаба випростався. Перстень лежав на його долоні.
— Господарю! Тобі зле?
Ашміра запрокинула голову й побачила на тлі зірок величезну тінь, що за своїми обрисами повторювала Хабину постать. Дівчина злякано роззявила рот і заборсалась в обіймах чудовиська.
Єгиптянин позирнув на неї.
— Тримай дівчисько, щоб не втекло! — прохрипів він. — Тільки… тільки шкоди йому не завдавай. Мені… мені ще треба поговорити з ним. А-а-а! — ревнув він. — Як старий це терпів?!
Кігті ще міцніше зімкнулися на грудях Ашміри. Вона скрикнула від болю. Водночас із цим вона трохи вигнулась — так, ніби істота, що тримала її, зненацька схотіла підібрати щось таке, що лежало ззаду.
Знову долинув тихий голос:
— Господарю, Бартімеус у мене. Він живий.
Ашміра трохи повернула голову й побачила поряд гарного юнака. Він висів непритомний, мов жмуток ганчір'я, затиснутий у велетенському сірому кулаку. З численних ран на його тілі курилася жовта пара. Від цього видовища в дівчини тьохнуло серце.
— Ще не здох? То й добре! — Хаба підходив до них накульгуючи, тулячи до грудей праву руку. — Перша пташка для наших новеньких сутнісних кліток, Аммете. Тільки спершу — оце дівчисько…
Він зупинився навпроти Ашміри, пильно роздивляючись на неї. Обличчя його скривилося від болю, він мовчки кусав губу. Надягти Перстень він, одначе, не поспішав.
— Як ти зробила це? — зненацька спитав він. — Який рівень твоєї магії?
Ашміра стенула плечима й хитнула головою.
— Ти хочеш, щоб Аммет роздер тебе навпіл? — запитав чарівник. — Йому й так цього кортить. Кажи!
— Це було досить просто.
— А Соломонова охорона?
— Я обминула її.
— А Перстень? Як ти зняла його? Цар тоді спав?
— Ні, він не спав.
— Тоді як, заради бога Ра… — Хаба замовк, поглянув на свою скам'янілу, зведену судомою руку. І здригнувся від болю, загубивши свою думку. — Гаразд, розкажеш це згодом, коли я не поспішатиму, — хочеш ти цього чи ні. Зараз я хочу знати одне: як помер Соломон?