Ашміра, хитаючись, підхопилася.
З-за перил, як чорний туман, здіймався серпанок використаної магії. Палацу й садів видно не було — лише подекуди палахкотіли різнобарвні вогні. Десь ніби лунали голоси, проте вони були далеко внизу, ніби в якомусь іншому світі. Залишилася тільки галерея — нагромадження потрощеного каменю та обгорілого дерева.
І Ашміра була тут не сама.
Чарівник стояв за шість футів від неї, пригортаючи свою скалічену руку й невпинно дивлячись у пітьму. Ашмірі здалося, що зморшки на його обличчі поглибшали — й біля них з'явилися нові, тонші. Його трохи похитувало.
Він стояв на самісінькому краєчку. Один поштовх — і все…
Ашміра тихо ступила до нього.
Війнуло вітром із запахом смердючих яєць. Дівчина впала на підлогу ниць, і криві кігті фоліота Ґезері свиснули просто над її потилицею. Вона відчула поколювання, коли фіолетова хмаринка пролетіла над нею, й знову підскочила. Фоліот розвернувся на своїй хмаринці й полетів у протилежний бік. Він стрімко наближався. Його очиці перетворились на щілини, сповнені ненависті, рот був широко роззявлений. Він вимахував своїм кривим шпичаком на хвості, наче шаблею. Куди й поділися його недбала поза та рум'яні щічки: тепер це був справжній хижак із розчепіреними кігтями та вишкіреними іклами!
Ашміра стиснула срібну підвіску на своїй шиї й завмерла. Фоліот із криком пожбурив їй у груди тонкий зелений вогняний спис. Ашміра відскочила вбік і виголосила закляття. Вогняний спис влучив у порожнечу, не завдавши їй жодної шкоди. Дівчина виголосила ще одне закляття. Жовті диски посипались на фіолетову хмаринку, вкривши її димними пухирями. Хмаринка відлетіла вбік і врізалась у перила. Ґезері стрибнув з неї, хутко проскакав по кам'яних плитах і кинувся Ашмірі в обличчя. Вона відсахнулася — зуби фоліота клацнули в повітрі. Ашміра вхопила демона за загривок і відвела руку вбік, щоб він не міг дотягтися до неї, не звертаючи уваги на вишкірену пашу, розчепірені кігті й шпичастий хвіст, що за кожним помахом ранив їй руки.
Ґезері сичав, пручався і, проявляючи дивовижну силу й міцність, помалу видряпувався з її руки. Ашміра відчувала, як вона підупадає на силі. Вона зірвала з шиї срібну підвіску і швидко засунула її в роззявлену пащу.
Фоліот вирячив очі й глухо забулькотів; з його рота вибухнули дим і пара. Тіло його набрякло, руки й ноги заціпеніли. Ашміра жбурнула його на підлогу. У ньому щось довго сичало, лускало, аж поки врешті від фоліота залишилась почорніла оболонка, що хутко осіла й зникла.
Дівчина обернулася до єгиптянина, але той уже відійшов від краю й скривавленими руками нишпорив у себе на поясі, де висів нагай з багатьма хвостами. Він махнув цим натаєм — кволо й безпорадно. З хвостів вилетіли жовті язики полум'я, залишили сліди на каменях, проте до Ашміри не дотяглися — дівчина вчасно відскочила вбік.
Чарівник вирячився на неї; його очі туманилися болем і ненавистю.
— Стрибай скільки хочеш, дівчисько! В мене є й інші слуги! Зараз я їх покличу! А коли повернеться Аммет… — він замахнувся, хотів ударити ще раз, одначе його увагу відвернула поранена рука, з якої досі текла кров. Він спробував забинтувати відрубаний палець краєчком свого вбрання.
Ашміра подумала про Бартімеуса, який зараз рятує своє життя, утікаючи від тіні. Якщо це й справді марид, то джин не зможе довго змагатися з ним. Скоро, дуже скоро Бартімеуса наздоженуть і вб'ють, і Перстень повернеться до Хаби. Якщо…
Якщо діяти швидко, то вона ще встигне врятувати свого джина, а разом з ним — і цілий Єрусалим!
Але в неї не залишилося жодного кинджала. їй була потрібна допомога. їй був потрібен…
Там, за її спиною, — арка, що веде до царських покоїв!
Ашміра обернулася й побігла.
— Біжи, біжи, поки можеш! — гукав услід Хаба. — Я все одно знайду тебе, тільки-но зберу своїх рабів! Бейзере, Хосрове, Німшику! Де ви? Мерщій сюди!
* * *
Після всього цього шарварку, після темряви й диму мирні, огорнуті золотим сяйвом царські покої видавалися дивними, неприродними. Тут, як і раніше, парував басейн, звабливо видніли на тарелях зачаровані страви, клубочилась молочно-білим серпанком поверхня кришталевої кулі. Ашміра вже хотіла була прокрастися повз усі ці чари, аж тут зненацька завмерла.
З дальнього кінця зали за нею спостерігав чоловік.
— У нас, здається, невеличкі проблеми? — спитав Соломон, цар Ізраїлю.
34