— Віддай його мені!
— Будь ласка!
Сказавши це, тінь позадкувала, розмахнулась і щосили зацідила єгиптянину в щелепу, ще й так, що він злетів у повітря й впав на один із золотих столиків, який під його вагою розлетівся на друзки.
Хаба Жорстокий залишився лежати непритомний серед розчавлених фруктів. Темно-червоний виноградний сік розтікся круг нього, наче кров.
Ашміра заціпеніла. Її зойк злився з зойками всіх, хто був у залі.
Тінь легенько вклонилася:
— Дякую, дякую! Наступним номером Перстень повертається до свого законного власника, після чого, очевидно, має відбутися звільнення одного всім відомого джина. Хто хоче, може стати в чергу по автограф!
— Бартімеус?.. — нерішуче запитала Ашміра.
Тінь кивнула:
— Доброго ранку! Я тут дещо маю для тебе.
— Але як?.. Ми думали, що ти…
— Знаю, знаю! Ви, мабуть, сподівалися, що я повернуся трохи швидше… Я, бачте, не втримався й трохи побалакав з Амметом, перш ніж здихатися його. Вибатькував його як слід і змусив визнати свої помилки. Ну, він, зрозуміло, почав благати, щоб я пожалів його, закликав до мого милосердя — ви ж знаєте, які вони, ці мариди… — Тут тінь ніби вперше помітила купку демонів, що скупчились у кутку зали. — Здорові були, хлопці! — весело сказала вона. — Ви, гадаю, там міркуєте собі? Ось як треба правильно позбавлятися від господарів!
Ашмірине приголомшення зненацька змінилося збудженням:
— То, виходить, він досі в тебе…
Тінь розкрила долоню. Там, де лежав Перстень Соломона, джинова сутність шипіла й бралася пухирями, а в повітря здіймалися гарячі струмені пари.
— Я ж, здається, наказала тобі викинути його в море! — вигукнула Ашміра.
— Еге ж, наказала. От я твій наказ і виконав. Кинув його, а потім — в останню мить — підхопив. Воно встигло навіть трохи змокнути. Бачиш, Ашміро, коли ти вдаєш із себе чарівницю, треба дуже точно висловлювати свої накази. Ми, підступні джини, можемо втнути ще й не таке, коли йдеться не тільки про долю цивілізації, а й про ще важливіші речі. Річ ось у чім, — провадила тінь, — я розумію, що то була моя-таки ідея, та мені здається, що буде не дуже добре втопити Перстень у морі й приректи його Духа на ще триваліше ув'язнення, ніж нинішнє. Я не хотів би мати такий тягар на своїй совісті… Отож, за твоїм першим наказом — і, правду кажучи, ще й через те, що він страшенно пекучий, — я віддаю зараз Перстень тобі. А ти вже сама роби з ним, що хочеш. Тримай!
Перстень злетів у повітря. Ашміра спіймала його, зойкнула з болю, проте цього разу не впустила.
Натомість вона без вагань обернулась і стала на коліна перед царем, що увесь цей час стояв з іншого боку зали.
— О самодержавний Соломоне, — почала вона, — володарю, чиї велич і слава не знають меж…
Тут нарешті вона вперше поглянула на нього — й побачила, що великий цар зирить на неї з роззявленим ротом, наче спіймана риба. Обличчя й плечі в нього почорніли від кіптю, а волосся стало дибки.
— Ой! — скрикнула дівчина. — Що з тобою, володарю?
Соломон закліпав очима:
— Я… я не знаю. Коли я подумав, що Хаба от-от схопить перстень, то націлив на нього цього золотого змія, натиснув пару важелів і… ніби кінець світу настав. Спочатку мене чимось ударило, потім ця штучка плюнула масним димом просто мені в обличчя… Сподіваюсь, у мене не дуже отетерілий вигляд?
— Ні, все гаразд… — прошепотіла Ашміра.
— Добре, що ти хоч третій важіль не натиснув, — зауважив джин. — Бо він випускає страшенний сморід… — Він помовчав і нюхнув повітря. — Ой, ні: таки натиснув!
— Великий Соломоне, — поспіхом мовила Ашміра, — нині я повертаю те, що належить тобі. — Вона схилила голову й простягла складені човником руки. Сила Персня пекла їй долоні, та вона стиснула зуби й змусила себе триматися. — Ми з Бартімеусом щиро шкодуємо, що завдали тобі стільки лиха. Ми сподіваємося на твою мудрість і милосердя…
— Агов, а я тут до чого?! — злякано обізвалася тінь. — Я взагалі увесь час діяв з примусу! Окрім як тепер, коли приніс Перстень…
Ашміра зітхнула й підняла Перстень ще вище. Соломон увесь цей час нерухомо стояв.
— Я беру всю провину на себе, володарю, — сказала дівчина, — й прошу не карати мого слугу за всі його лиходійства. — Вона скоса позирнула на тінь. — Отак. Це задовольняє тебе?
— Як на мене, цілком.
Тут цар Соломон рушив до них. Тінь принишкла. Чотири мавпи в кутку перелякано заверещали. Навіть чарівник, що лежав непритомний серед фруктів, застогнав і ворухнув головою.
У залі запала тиша.
Ашміра чекала, потупившись і тамуючи біль. Вона не мала даремних надій щодо своєї майбутньої долі — і знала, що ця доля буде цілком заслуженою. Тоді, в комірчині, Соломон казав, що пробачає їй, однак це було, коли вони обидва перебували на порозі смерті. А зараз, коли Перстень знову був у його руках і він повернув собі втрачену владу, все могло бути інакше. Його палац за межами вежі лежав у руїнах, його народ був заляканий. Більшість його чарівників загинули. Справедливість вимагала відплати.