Ашміра кивнула й нічого не сказала.
— З іншого боку, — провадив цар, — ти не вбила мене в моїх покоях. Не знаю чому: можливо, ти вже здогадалася, що твоє завдання погано продумане. Потім, коли втрутився Хаба і все божевілля твого задуму стало очевидним, ти поцілила в нього кинджалом 1 звеліла Бартімеусу забрати Перстень. Цей твій вчинок завадив негайній перемозі зрадника. Ба більше: після того ти боронила мене під час останнього Хабиного нападу, і якби не ти, мене б неодмінно вбили. А тепер ти повертаєш мені Перстень. Мені важко вирішити, що тобі сказати.
— Еге ж, вона така, — погодився Бартімеус. — У мене з нею ті самі проблеми.
— Я вже казав тобі, Ашміро, — вів далі цар, не звертаючи навмисне уваги на джина, — що твої вчинки розворушили мене, пробудили від сну. Тепер я розумію, що під тягарем Персня багато чим легковажив і дозволяв своїм слугам без кари віддаватися всілякій підлоті. Відтепер цього не буде! Я знайду інші способи зберегти Перстень — і рідше носитиму цю кляту річ, хай там що. Від того, що сталося, — додав Соломон, — моє царство стане тільки сильнішим.
Він підійшов до вцілілого столика й наповнив два келихи яскраво-червоним вином з кам'яної пляшечки.
— І ще один прикметний факт, — мовив він. — Ти напала на мене не з власної волі, тож, гадаю, не мала вибору в цьому питанні. Ти, Ашміро, так само чинила за чужим наказом. Тут ти цілком подібна до Бартімеуса.
Джин знову тицьнув Ашміру в бік:
— Я ж казав тобі!
— Отже, — зауважив цар Соломон, — провина тут не твоя. Уразіелю!
Істота вмить з'явилася перед ним:
— Що, володарю?
— Принеси сюди царицю Шеби.
Істота зникла. Бартімеус присвиснув. Ашмірі скрутило живіт: дивне відчуття спокою, яке вона відчувала під час Соломонового суду, зненацька кудись поділося. Сам Соломон тим часом узяв з миски виноградину й заходився її замислено жувати. Далі взяв зі столика обидва келихи з вином і обернувся до порожнього місця в центрі найближчого килима.
Спалахнуло полум'я, війнуло запахом вершків і троянд, і на килимі з'явилася цариця Балкіда. На ній була довга біла сукня з золотою облямівкою та намисто із слонової кістки. Волосся було високо зачесане поверх золотого вінця, а вздовж стрункої шиї хилиталися сережки з крученого золота. Цій красі й витонченості не пасували хіба що приголомшений вираз царициного обличчя й помітно зеленавий колір шкіри. Балкіда хитнулася, зойкнула й завмерла, оглядаючись на всі боки.
Шумерський юнак нахилився до Ашміриного вуха.
— Від такого миттєвого перельоту завжди нудить, — прошепотів Бартімеус. — Проте вона тримається. Не блює просто на килим. Що то — порода й виховання!
— Ласкаво прошу до Єрусалиму, моя володарко, — мовив Соломон, простягаючи їй келих. — Хочеш трохи вина?
Балкіда не відповіла. Вона помітила Ашміру й після короткого подиву впізнала її. Цариця тихо зойкнула.
— Володарко… — почала Ашміра.
— Кляте дівчисько! — царицине обличчя враз зблідло, на щоках спалахнули червоні плями. — Ти зрадила мене!
Вона незграбно ступила до Ашміри й підняла руку з розчепіреними нігтями.
— Аж ніяк, — заперечив Соломон, лагідно просовуючись між ними. — Якраз навпаки. Вона — найвідданіша з усіх твоїх слуг. Вона виконала твій наказ. Викрала в мене Перстень. Знищила тих, хто погрожував тобі від мого імені. Якби не вона, то майбутнє Ізраїлю — а також і Шеби, люба моя Балкідо, — було б вельми сумним. Я багато чим завдячую Ашмірі, — додав Соломон. — І ти так само.
Цариця Балкіда не відповіла нічого. Її очі, досі прикуті до Ашміри, були недовірливі, холодні й ворожі, вуста стяглися в тонку лінію. Дівчина спробувала пригадати, якою була цариця тоді, два тижні тому, коли вони розмовляли в Балкідиних покоях. Вона хотіли відновити в пам'яті усмішки й ласкаві слова, цю близькість, що наповнювала дівчину гордістю… Усе було марно. Спогад тікав від неї, втративши колишню силу.
Балкіда пильно поглянула на царя.
— Це лише слова, володарю, — промовила нарешті вона. — Цього замало, щоб переконати мене.
— Справді? — Соломон вишукано вклонився їй. — Що ж, не дивно. Я підозрюю, що ми застали тебе зненацька.
Він простяг їй вино, подарувавши цариці свою сліпучу усмішку: цього разу Балкіда взяла келих.
— Чи можу я запропонувати тобі, — провадив цар, — прогулянку моїм палацом, який зараз трохи перебудовують? Я міг би поговорити з тобою трохи довше — про взаємини між нашими державами, які — сподіваюсь, ти погодишся з цим, — зараз аж ніяк не найкращі…