— Срібні тенета не страшні мені, — відповів дух і попрямував до неї.
Балкіда позадкувала. У шафці біля її крісла лежала кришталева куля; розбивши її, можна було викликати варту сигналом тривоги. Проте з кожним кроком вона опинялася все далі і від шафки, і від дверей. Вона потяглася до оздобленого самоцвітами кинджала на поясі.
Демон промовив:
— Не бійся, я не завдам тобі шкоди. Так, я марид, одне-єдине слово якого, мовлене пошепки, здатне здійняти бурю і підняти з моря острови. Адже я — марид, мені досить сказати одне-єдине слово — і здійметься буря; скажу інше — і з моря піднімуться нові острови! Та попри всю мою силу я лише один з мізерних рабів царя Соломона, що перевищує всіх людей своєю міццю і славою.
Він зупинився. Балкіда, ще не дійшовши до стіни, вже відчувала її за своєю спиною. Вона виструнчилася, вхопилася за руків'я кинджала, зберігаючи незворушне обличчя, як її вчили з дитинства.
— Колись давно я служив першим єгипетським царям, — провадив демон. — Я допомагав зводити їхні гробниці, які й дотепер залишаються одним з див світу. Проте велич тих царів — не менше ніж порох перед владою, яку нині має Соломон.
Він обернувся й недбало відійшов до вогнища. Крижинки, що залишались на його плечах, хутко розтали, й вода заструменіла по плечах та довгих, смаглявих руках і ногах. Він дивився просто у вогонь.
— Чи чула ти, царице, що буває, коли його волі перечать? — тихо запитав він. — А я бачив це… здалеку. Він носить на пальці Перстень. І повертає його — лише один раз. І тоді з'являється Дух Персня. А далі? Далі небом марширують війська, завалюються мури міст, сама земля розступається — й вогонь поглинає його ворогів. Він викликає незліченних духів, вони злітаються швидше за людські думки; від їхньої навали полуденна година стає темнішою за опівнічну, й земля дрижить під ногами від лопотіння крил. Чи хочеш ти на власні очі побачити цей жах? Не скорися йому — й це неодмінно стане реальністю!
Балкіда, одначе, вже опанувала себе. Вона підійшла до шафки й, тремтячи з люті, відчинила її, а далі відкрила шухляду з кришталевою кулею.
— Ти вже чув мою відповідь, — хрипко промовила вона. — Повертайся до свого володаря і скажи, що я відмовляю йому вчетверте й не хочу більше бачити ніяких посланців. Ба більше: якщо він і надалі не зречеться своєї лютої жадоби, я змушу його пошкодувати про те, що він почув моє ім'я!
— Отут уже я маю великі сумніви, — відповів юнак. — Ти не володієш ані дрібкою магії, й ваш Маріб не славиться ні чарами, ні зброєю. Попереджаю тебе востаннє, перш ніж вирушити в далеку дорогу додому: мій володар — людина розумна. Він знає, як важко тобі прийняти рішення. Він дає тобі два тижні на роздуми. Бачиш? — демон показав у вікно, де над стрункими валькованими вежами висів жовтий місяць. — Нині повня. Коли місяць повністю спаде, приготуйте в дворі сорок мішків ладану, інакше Соломонове військо здійметься в небо! Два тижні! А тим часом дякую тобі за гостинність і тепле вогнище. Ось тобі ще трохи вогню від мене — щоб жвавіше думалося!
Він підняв руку — помаранчева вогняна куля вилетіла з його пальців і блискавкою полинула вперед. Верхівка найближчої вежі вибухнула полум'яною квіткою. Підпалена цегла повалилась униз, із темряви долинули крики. Зойкнувши, Балкіда помчала геть із зали. Юнак зневажливо посміхнувся, ступив до вікна й непомітно моргнув. Один-єдиний порив вітру — і ось уже орел вилетів у вікно, обігнув клуби диму й зник серед зірок.
* * *
Розвиднилося. Від руїн вежі тяглися тоненькі сизі струмені диму, проте пожежа вже згасла. Поки жерці кілька годин поспіль сперечались, якого демона слід викликати для приборкання полум'я, його вже загасили водою з каналів. Цариця Балкіда сама керувала цією роботою і дбала, щоб із загиблими та пораненими обійшлися як слід. І тепер, коли місто принишкло, вона сиділа біля вікна в своєму покої, спостерігаючи, як зеленкувато-блакитний світанок тихенько простеляється над полями.
Балкіда мала двадцять дев'ять років. Вона зійшла на трон Шеби трохи менше ніж сім років тому. Як і її мати, попередня цариця, вона цілком пасувала до своєї священної посади, й народ любив її. Вона була твердою та рішучою при дворі, що подобалось її радникам; серйозною та побожною в релігійних справах, що подобалося жрицям Сонця. А коли горяни з Гадрамауту заходили до міста в обтяженому мечами й срібними оберегами від джинів убранні і навантаженими мішками з ладаном верблюдами, вона зустрічала їх на майдані перед палацом, пропонувала їм катове листя для жування й мудро розмовляла з ними про погоду або про те, як важко видобувати смолу з дерев, — тож горяни так само залишалися цілком задоволені й поверталися до своїх сіл, вихваляючи чарівну царицю Шеби.