— Через вас нас усіх позаганяють до сутнісних кліток! — гаркнув Тівок.
Фекварл недбало махнув рукою:
— Цей єгиптянин — лише людина, ув'язнена в похмурій плоті, тоді як ми — шляхетні духи… шляхетні в якнайширшому розумінні, і Бартімеус теж! Чого б це хтось із нас мав гарувати на догоду Хабі? Ми повинні об'єднатися, щоб його знищити!
— Порожні балачки, — буркнув Тівок. — Балакай скільки хочеш, поки чарівника немає поруч…
Ксоксен кивнув:
— Отож-бо й воно. Тільки-но він з'явиться, ви аж бігом візьметеся до роботи — пригадайте мої слова! А тим часом нам так і доповісти, що ви не підготували ще жодного блоку? Повідомте, коли їх можна буде тягти на місце!
Вони обернулися й почалапкали геть. Ми з Фекварлом дивилися їм услід.
— Щось із наших товаришів по роботі мало користі, — буркнув я. — Геть безхребетні!
Фекварл підібрав своє знаряддя й важко підвівся.
— Ми поки що нічим не кращі за них, — зауважив він. — Над нами Хаба теж коверзує, як хоче. Найгірше, що я не бачу способу подолати його. Він могутній, мстивий, у нього той клятий нагай… і до того ж він…
Зненацька він замовк. Ми перезирнулися. Далі Фекварл викликав невеликий Імпульс, що утворив довкола нас мерехтливий зелений Пузир Тиші. Віддалені голоси, що лунали з вершини пагорба, де наші товариші-джини копали землю, вмить ущухли; ми залишилися на самоті, наших голосів не чув ніхто в світі.
Проте я все одно підійшов якнайближче й промовив:
— Ти звернув увагу на його тінь?
— На те, що вона трохи темніша, ніж треба? — пробурмотів у відповідь Фекварл. — І трохи довша? І трохи повільніше рухається вслід за ним?
— Авжеж.
Фекварл скривився:
— На жодному рівні нічого не видно. Це означає, що тут стоїть дуже потужна Завіса. Там справді щось є, й це «щось» захищає Хабу. Якщо ми хочемо покінчити з ним, то спершу мусимо з'ясувати, що це.
— Гаразд, доведеться його пильнувати, — сказав я. — Рано чи пізно воно себе викаже.
Фекварл кивнув. Він махнув долотом, і Пузир Тиші вибухнув дощем смарагдових бризок. Ми знову мовчки взялися до роботи.
* * *
Зо два дні будівництво храму тривало спокійно. Верх пагорба вирівняли, чагарник і молоді дерева вирубали, викопали яму для фундаменту. Ми з Фекварлом витесали добру купу чудових білокам'яних блоків — таких рівних і гладеньких, що сам цар міг би їсти з них свій сніданок без тарілок. Проте огидний Хабин шпигун, малий Ґезері, все одно знайшов у них ґандж. З'явившись прямісінько в нас над головами, він заходився прискіпливо оглядати нашу роботу.
— Поганенько, хлопці! — мовив він, хитаючи своєю опецькуватою зеленою довбешкою. — Краї нерівні, годилося б підшліфувати. Господар таку роботу не прийме, ой не прийме!
— Ходи-но сюди й покажи, де саме, — лагідно сказав я. — Бо очі в мене вже не ті, що колись…
Фоліот зіскочив з каменя і розвальцем підійшов ближче:
— Усі ви, джини, однакові! Самовдоволені порожні лантухи — ось як я вас називаю. Якби я був вашим господарем, то щодня частував би вас Чумою… Ой! — Найближчі кілька хвилин Ґезері вже не виголошував таких перлів мудрості, бо я заклопотано шліфував краї блоку його довбешкою. Коли я закінчив роботу, камінь став гладеньким, мов дитячі сіднички, а пика Ґезері сплющилась, наче ковадло.
— Твоя правда, — сказав я. — Так набагато краще. І для тебе, до речі, теж.
Фоліот люто застрибав на місці:
— Як ти смієш! Ось побачиш, я все про тебе розповім! Хаба вже накинув на тебе оком! Тільки й чекає приводу, щоб кинути тебе у Вогонь Лиха! От просто зараз піду і розповім…
— Іди собі, йди! Ось тобі на дорогу..
Я лагідно схопив його, скрутив йому руки й ноги вузлом і дав такого стусана, що фоліот полетів аж за кар'єр і впав десь на будівельному майданчику. Звідти долинув приглушений вереск. Фекварл спостерігав за усім цим, поблажливо усміхаючись.
— Ти вже якось обережніше, Бартімеусе, — зауважив він.
— Мене й так щодня лупцюють, — буркнув я у відповідь. — Одним разом більше чи менше — різниця невелика!
Проте чарівник був надто заклопотаний навіть для того, щоб мучити нас. Здебільшого він проводив свій час у шатрі скраю будівельного майданчика, вивчаючи плани майбутньої споруди й приймаючи бісів-посланців з палацу: вони приносили йому нові вказівки щодо того, яким повинен бути храм — там мідяні стовпи, тут кедрові підлоги й таке інше, — і Хаба мусив негайно вносити у плани відповідні корективи. Він частенько по кілька разів поспіль перевіряв ці зміни, порівнюючи їх із тим, що вже зроблено, — тож я щоразу, приносячи на майданчик черговий блок, діставав нагоду спостерігати за чарівником.