— З ним упорається срібний кинджал, — коротко відказала дівчинка.
— Найчастіше — так, проте не завжди. Охоронниці потрібні й інші способи захисту. Є певні слова, Ашміро. Певні магічні обереги й закляття, спроможні тимчасово подолати слабшого демона, — старша мати-охоронниця підняла вгору ланцюжок, і срібне сонечко замерехтіло в променях світла. — Духи справді бояться срібла, й такі обереги надають сили закляттям. Я можу навчити тебе цього всього, якщо ти захочеш. Та для цього нам доведеться викликати демонів, щоб тренуватися. — Вона показала на захаращену кімнату. — Саме задля цього ми влаштували тут цю комірчину.
— Я не боюся демонів! — мовила дівчинка.
— Ашміро, викликати демонів небезпечно, а ми ж не чарівниці. Ми вивчаємо лише найпростіші закляття, щоб перевірити наші обереги. За поспіх чи недбалість ми сплачуємо страшну ціну. Нижчим охоронницям це не потрібно, тож я не стану тебе змушувати вчитися. Якщо хочеш, можеш піти звідси геть і більше ніколи не повертатися.
Дівчинка не зводила очей із срібного сонечка. Воно виблискувало перед нею вогниками.
— А моя мати зналася на цьому?
— Зналася.
Ашміра простягла руку:
— Тоді навчай мене. Я вчитимуся.
* * *
Повертаючись до заїзду, де вона мала намір заночувати, Ашміра дивилася в прогалини між темними будинками на розсип мерехтливих зірок. Ось у небі майнула яскрава смужка — спалахнула й пропала. Упала зірка? Чи хтось із Соломонових демонів полинув до чужих країв сіяти жах?
Вона зчепила зуби, вп'ялася нігтями в долоні. Вона потрапить до Єрусалима не раніше, ніж через десять днів, та й то, якщо не завадять піщані бурі, які можуть затримати караван у дорозі! Десять днів! А через дванадцять днів Соломон крутне Перснем — і накличе на Шебу смерть і руїну! Дівчина заплющила очі й заходилася глибоко дихати, як її вчили робити тоді, коли не можеш упоратися з хвилюванням. На щастя, це подіяло, й вона хутко заспокоїлася.
Та коли Ашміра врешті розплющила очі, перед нею на дорозі стояв чоловік.
У руках він тримав довгу смужку тканини.
Ашміра зупинилась і вирячилась на нього.
— Цить, цить! — промовив чоловік. — Не пручайся!
І посміхнувся, вишкіривши білосніжні зуби.
Ашміра почула з-за спини кроки. Озирнувшись, вона побачила, що її наздоганяють іще троє; один з них — кульгавий каліка з патерицею. Вона розгледіла мотузки, мішок, ножі за поясами, усміхнені очі й масні вуста. На плечі в каліки скулилося чорне бісеня з брудними жовтавими кігтями.
Її рука потяглася до пояса.
— Цить, цить! — повторив чоловік із смужкою тканини. — Інакше буде боляче!
Він ступив до неї, тоді зойкнув і завалився назад. У зоряному світлі блиснуло вістря кинджала, що стирчало з самісінької середини ока.
Не встиг нападник упасти на землю, як Ашміра розвернулася, майнула під руку, що тяглася до неї, й вихопила ніж із-за пояса того з чоловіків, що був найближче до неї. Легеньким порухом ухилилась від третього, що намагався накинути їй на голову дротяний зашморг, швидкими ударами вбила обох і обернулася до четвертого.
Каліка зупинився за кілька кроків від неї. Обличчя його витяглося з подиву. Він голосно гаркнув і ляснув пальцями. Бісеня залопотіло крилами й з вереском кинулося до Ашміри. Вона підпустила його якнайближче до себе, тоді доторкнулася до свого срібного ланцюжка й виголосила закляття сили. Бісеня обернулося на вогняну кульку, яка відлетіла вбік, ударилась об стіну й розсипалась дощем сердитих іскор.
Полум'я ще не згасло, а каліка вже кинувся вулицею геть, відчайдушно стукаючи патерицею по бруківці.
Ашміра впустила на землю закривавлений ніж. Підійшла до своєї торбини, присіла навпочіпки, розшморгнула й дістала другий срібний кинджал. Покрутивши його в руці, вона озирнулася.
Каліка-жебрак був уже далеко. Він шкутильгав, потупивши очі і підстрибуючи, трясучи своїм лахміттям і шалено вимахуючи патерицею в повітрі. Ще кілька кроків — і він сховається за рогом…
Ашміра старанно націлилася.
* * *
Наступного ранку, невдовзі після світання, городяни, що вийшли з домівок на розі вулиць Прянощів та Чорнильної, уздріли вельми огидне видовище: чотири трупи, які сиділи вздовж стіни з впритул витягнутими сімома ногами упоперек дороги. То все були відомі работорговці і шахраї: кожного з них убили одним-єдиним ударом.
Десь тієї самої години з головної площі Ейлата вирушив у дорогу до Єрусалима караван з тридцяти вершників, серед яких була й Ашміра.